Мы в соцсетях

Невідомі сторінки історії статусу міста Гришине

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 09 февраля 2017
  • 0

Питання про те, як Покровськ (Красноармійськ, Постишево, Гришине) отримав свій перший статус міста, цікавило краєзнавців давно. 2009 року П.Гайворонський представив своє бачення цієї проблеми, видавши книгу під назвою «Історія міського статусу Красноармійська», де надано широкий історичний огляд минулого нашого міста. Однак в ній немає чіткої відповіді на питання: чому селище Гришине отримало статус міста тільки у 1917 році? У даній публікації мова піде про сторінки історії, які довгий час були невідомі широкому читачеві.

У фондах Російського державного історичного архіву є справи, котрі прояснюють картину, чому селище Гришине отримало статус міста тільки 3 червня 1917 року. Треба зазначити, що на той час переведення селищ у статус міста було проблематичним. У Катеринославській губернії труднощі полягали у тому, що більшість земель, на яких були розташовані селища, знаходилася у приватній власності. Мешканці селища платили оренду власникам, однак на розвиток селища грошей ніхто не давав. Катеринославське губернське керівництво вирішило поліпшити справи шляхом запровадження міських спрощених управлінь у дев'яти селищах губернії, до яких входило і Гришине. Це питання у 1908 році порушило Катеринославське губернське начальство, у 1911-му - міністерство внутрішніх справ, раніше воно піднімалося на рівні повіту.

Як же на той час виглядало Гришине у економічному та територіальному плані? У 1911 році селище перебувало у невпорядкованому стані. Жителі займалися різними ремеслами та торгівлею, а господарськими справами - староста, який жив у 9 верстах від Гришиного. За адміністративний порядок відповідав становий пристав.

У збірнику статей "Державний устрій та управління Російської імперії" за 1912 рік (стор. 158) давалося пояснення щодо спрощеного управління, яке полягало в тому, що, замість думи, засновувалися збори міських уповноважених, що обиралися сходом хазяїв, котрі мали володіти нерухомістю на суму не менше 100 карбованців. Збори уповноважених обирали міського старосту і одного чи двох помічників. Староста був головою на зборах уповноважених, виконував постанови, займався поточними господарськими справами, складав проекти місцевих кошторисів та грошові звіти. Термін повноважень уповноважених та старости складав чотири роки.

Гришине швидко розвивалося, з'являлися нові млини, невеликі заводи, майстерні, магазини тощо. Однак відсутність бруківки та тротуарів весною і восени робило вулиці майже не проїжджими, вони не освітлювалися, не було дренажної системи. Земля, яку орендували під селище, нараховувала 100 десятин (1092540 м кв.), включаючи вулиці та площі, котрі належали мешканцям.

За архівними даними (РДІА ф. 1288 спр. 217), на 1 січня 1913 року у селищі мешкало 7947 жителів, з яких за віросповіданням: 1988 православних, 188 католиків, 70 лютеран, 5687 іудеїв, 22 меноніти. За станом: 14 дворян, 22 почесних громадянина, 46 купців, 5703 міщанина, 2020 селян і 132 поселянина. За національністю: 2048 росіян (росіяни – загальний термін, котрий включав в себе як малоросів, так і великоросов. Загальний перепис 28 січня 1897 року  показав, що носіями  української мови  є  більшість населення дев'яти губерній імперії - авт.), 5687 євреїв, 160 поляків, 33 німці, 7 болгар і 12 вірмен. За родом занять: 75% населення працювали на найманих роботах, 10% займалися ремеслом, 15% складали службовці на залізниці та в інших установах. У селищі існували 410 дерев'яних будівель, 120 - кам'яних, 84 торгових заклади, 3 промислових підприємства. Були камера судового слідчого, станова квартира, поштово-телеграфна контора, нотаріус, відділення Санкт-Петербурзького міжнародного комерційного банку, церква при станції, костел та єврейська синагога.

Щоб надати селищу статус міста, треба було, щоб воно могло взяти на себе фінансові витрати майбутнього міського управління. Такі підрахунки у Гришиному проводилися. Результати річного збору податків свідчили, що з 80 торгових лавок збір складав по 120 карбованців з кожної, з промислових підприємств – 67,5 крб., оціночний збір з нерухомого майна – 1000 крб. Витрати на утримання міського управління передбачали платню міському старості - 600 карбованців, діловоду – 900, канцелярські витрати - 300, на наймання приміщення з опаленням та освітленням - 750, на освітлення міста - 2500, прибирання вулиць та площ - 600, квартирних пристава та столових – по 600 карбованців, найм писарів - 720, утримання городових – 5400, пожежного обозу - 3600, допомога державному казначейству – 100, витрати на поліцейські потреби - до 6500 карбованців. Особлива увага приділялася штату поліцейським, норма передбачала наявність одного поліцейського на 400 осіб ("Вісник поліції" 1913 р.).

Мешканці селища користувалися присадибними ділянками на терміновому орендному праві. Майже уся земля була зайнята орендними ділянками, суміжних казенних земель не було, селище оточували селянські землі (відрубні). Гришине розташовувалось при залізничній станції і виконувало роль торговельного центру для ближніх сіл та хуторів, де на той час переважала хлібна торгівля. Катеринославське губернське по земським і міським справам присутності головне управління зазначало: якщо Гришине отримає статус міста та придбає орендовані ділянки в особисту власність, воно отримає швидкий економічний розвиток, і це, в свою чергу, дасть можливість облаштувати бруківку, освітлення, вирішити інші питання.

Головною причиною не отримання селищем статусу міста було небажання жителів Гришиного на таке перетворення. Про це свідчить рішення Гришинського сільського сходу, який відбувся 6 листопада 1911 року, де були присутні 688 селян. Зібрання проходило у сільському управлінні, головував староста Т.Біленко. Окрім інших питань, слухалося розпорядження Катеринославського губернатора, передане приставом 4-ї ділянки за № 2167, щодо перетворення селища у місто. Земля після перетворення повинна була перейти у власність майбутнього міського управління. Схід зазначав, що жителі Гришиного були необов'язковими платниками, 2/3 з них - бідні люди (робітники і службовці). Серед боржників значились капіталісти та торговці (борг сягав до 2 тис. крб. з кожного). Загалом жителі заборгували сільській громаді 60 тисяч карбованців. Схід вирішив: вважати перетворення селища Гришине у місто передчасним, тому що міський статус може негативно вплинути на моральне та політичне становище - орендатори вороже ставилися до власників землі і знаходилися у напружених стосунках. Були періоди у 1905-1906 роках, коли орендатори взагалі не платили грошей, і тільки втручання начальства відновило платежі. Сільський схід зазначив, що земля, зайнята під торговими підприємствами та базарами, не може бути передана у власність міського управління. Під рішенням підписалися: письменних - 31, неписьменних - 657 осіб. Своїм підписом його завірив сільський староста.

Губернська влада не пішла на порушення приватної власності, однак селищу надали міське спрощене управління. Це давало можливість мати міську управу, думу тощо. І тільки 3 червня 1917 року, коли була змінена політична та економічна системи колишньої імперії, це питання було вирішене. Однак з 1921 до 1923 років Гришине знову становиться селищем міського типу, і дані обставини потребують додаткових досліджень.

Цей приклад дає надію на пошук документу щодо придбання частки землі під будівництво Катеринославської залізниці, адже вона належала Гришинській громаді. Усі версії можливого самовільного відчуження землі викликають великий сумнів. У фондах РДІА зустрічається багато прикладів по Катеринославської губернії, котрі вказують, що земля відчужувалася з дозволу його власника та за винагороду. Знахідка такого документу поставила б крапку у дискусії щодо року заснування нашого міста.

Автор:
 Валерий Кордюков
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости