Мы в соцсетях

Згідно з основною версією щодо назви міста Родинське вона походить від родинської ділянки вугільного родовища. А ділянку, в свою чергу, названо на честь хутора Рóдина  (тобто батьківщина), котрий нині входить до села Світле, на північ від якого дана ділянка і розташовувалася. Відомо, що південніше Родинського,  на території сучасного Мирнограда, видобували вугілля з середини XIX століття. Отже, не треба далеко ходити, щоб припустити, що вуглевидобуток у районі Родинського розпочався набагато раніше, ніж виникло місто.

Одними з перших копалень в околицях сучасного міста Родинське були розвідувальні й видобувні шахти Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства в районі маєтку Мирна Долина, що належав Ф.І. Тернову. Це східні околиці нинішнього Лиману, південного «передмістя» Родинського. Ймовірно у 80-90-х роках XIX століття тут був розкритий пласт потужністю 0,5 м на глибині 21-25 м. Промисловій розробці перешкоджав великий приплив води - у балці були виявлені кілька потужних джерел, що виходили з порід кам’яновугільної формації.

Знаходили в районі сучасного Лиману і залізну руду. Брати Носови в 1864-1869 роках описали низку родовищ залізняків у Донбасі, більшість з яких були незначними. Саме таке родовище виявили і «на лівій стороні Казенного Торця, в б. Грузській (Водяній), біля хутора Мирна Долина п. Тернова». Руда залягала шароподібними гніздами в глинах.

Спроби кустарної розробки вугілля на схід від Лиману проводилися і на початку ХХ століття. Так, О.О. Гапєєв у своїй роботі, присвяченій геології Гришинського вугленосного району (1927 рік), вказує на стару шахту біля злиття струмків балок Берестова (Харцизька) і Осикова. На жаль, ані часу, коли шахта давала вугілля, ані прізвища власника, ані навіть точного місця її розташування встановити не вдалося. Ці урочища жителі Лиману називають Шталєво (на захід від злиття струмків, за прізвищем власників ділянки) і Осички (на схід від злиття, за назвою балки).

Кустарні шахти, відкриті в околицях села Новоекономічне після революційних заворушень 1905-1907 років, називали «столипінськими». Були такі шахти і в Лимані. У західній частині маєтку Мирна Долина працювали дві кустарні шахти землевласника П.В. Маркова, де розробляли «язики» вугільних пластів. У 1913 році, у зв'язку з запланованим будівництвом залізниці Гришине – Краматорська, розвідка вугілля на землях П.В. Маркова не виявила придатних для промислової розробки пластів. Район за східною околицею Лиману досі називають «Маркове», - там зберігся занедбаний ставок у Водяній балці.

Була своя шахта і в центрі Лиману. Розташовувалася вона у 200 метрах від будівлі колишньої сільради, вугілля в ній розробляли на глибині до 80 метрів. За деякими відомостями, проведення стовбура почалося орієнтовно у 1915 році і, можливо, до неї має відношення відомий кустар О.П. Євтухов. Жителі Лиману досі згадують, як у балці Водяна, між околицею сучасного села і дачним селищем, була «хата діда Крюка, який за корову продав шахту на «Центральній». Відомо, що О.П. Євтухов шукав вугілля в районі Григорівки (нинішнє Разине), отже цілком імовірно, що це було в Лимані…

Глибина стовбура не перевищувала 50 м, він був обладнаний кінним воротом. Вугілля під землею транспортували за допомогою кінної тяги у вагонетках. За свідченнями старожилів, вночі було чутно, як під землею кінь тягне порожняк. Шахтна поверхня була обладнана напівбункером. Начальником був Тєрьохін. До 50-х років минулого століття було відпрацьовано до 300 м в сторону шахти «Родинська» і до 100-150 м у напрямку Новоекономічного. Залишки відвалу породи шахти збереглися досі, вони розташовані в городі приватного будинку.

«Столипінські» шахти працювали і в Федорівці. Місцеві жителі називають їх «генеральськими», оскільки господарем був генерал-майор В.С. Токайшвілі. Разом із дружиною Анною-Ніною він орендував землі в маєтку Григорівка між селом і Липовою балкою (де зараз знаходиться Федорівка). Однак Федорівка до генеральського рудника не має відношення. Північніше Федорівки також видобували вугілля – між Суворовим і Бойківкою на початку ХХ століття працювали кустарні шахти Арона і Штагера. В районі Водянського працювали дрібні шахти «рудника» землевласника Ларіна.

До середини 50-х років працювала дрібна шахта Турчина (Турчинова). Гірничі роботи вели буропідривним способом, для чого на складі підприємства зберігали бочки з порохом. Відвали породи шахти на північний захід від Новоекономічного і ставків-освітлювачів шахти «Капітальна» (колишня ім. Стаханова) збереглися досі. Сам Турчин проживав у селі Разине.

У другій половині 40-х – першій половині 50-х років розпочалася закладка капітальних шахт №№ 1 і 2 «Родинська», «Краснолиманська», «Красноармійська-Капітальна». Протягом 50-х років минулого століття були закриті всі кустарні і напівкустарні шахти колишнього Гришинського вугленосного району. Вуглевидобуток виходив на якісно інший рівень.

Автор:
 Павло Бєліцький
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости