Мы в соцсетях

Олена Лиманська: "У душі своя потреба - вірити у чудеса"

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 01 сентября 2017
  • 0

Про автора: Олена Лиманська

Народилась у Димитрові Донецької області. Тут закінчила загальноосвітню та музичну школи.

Є членом творчих об'єднань «Суцвіття» (Покровськ), «Натхнення», клубу шанувальників української мови та літератури (Мирноград).

Її поезії публікувались у збірках «Лицар слова», «Зоряна криниця», газетах «Донбас», «Донеччина», «Рідне місто», «Маяк».

Лауреат конкурсів «Пейзажна лірика», ім. Григорія Кривди.

Має схильність до езотеричних знань, захоплюється «Живою етикою» Олени Реріх.

"Я йду шляхом пізнання себе як частки Всесвіту і вдячна Богові за шляхи, за помилки і подарунки долі", - говорить Олена Лиманська.

 

ВИКЛАДАЧАМ РІДНОЇ МОВИ

Є у нетрях чарівна стежина,

Що веде до зоряних шляхів.

Як би в тернах щільно не замжило,

Це не спинить вогняних птахів.

Не зачеплять їх сталеві сльози,

Буревій їх не здмухне в намет.

Довгий сумнів ані гіркий роздум

Не спинять звитяжців мовних лет!

 

У СТИЛІ ХО СУАН ХІОНГ

Світить в хмарах

волохатий місяць.

Незабаром

дощ зволожить листя,

Між сузір'їв -

твій патлатий подих,

В хмарі пилу —

кришталеві води.

Незбагненний,

в дощ розкриє шати

Цвіт лілейний,

птахом не зім'ятий.

Диво вроди

прибере запони

Стрімким водам

В потаємні зони.

Й запалають

в пелюстках тендітних

Небограю

громовиці спритні.

Й зарясніють

Всесвітами ноти:

Між сузір'їв -

Твій патлатий подих...

 

ДУШІ ПОТРЕБА

У душі своя потреба –

Вірити у чудеса.

Подаруй їй частку неба,

З променів квітковий сад.

Назбирай з озер пелюсток

В кришталевий водограй.

Засаджай земельку густо,

Сам створи з пустелі Рай!

 

АБСОЛЮТ

Жизнь протянет длинным эхом

И виски укроет снегом

Рыцарских седин.

Что зазря свой век пробегав

(вперемежку плач со смехом),

Тихо отойдёшь один...

Не окончена картина

Судьбоносна - властелина.

Мы в ней - малый штрих.

И Вселенной суть едина:

Половина с половиной,

Абсолют двоих.

 

СКВОЗЬ СНОВИДЕНИЯ

                         Виктору Океану

Помнишь:

Взбирались на вязкие дюны,

Что брызгали солнцем в лицо

И массой давили чугунной

Бегущих от гор хитрецов.

Сквозили туманы, как змеи,

И синью пылали моря,

И профиль крылатой камеи

Продрог в лучелунных дверях...

 

ВОИНУ СВЕТА

Свод занавесил паутиной

Восьмиконечник паука.

Нет-нет, шатёр тот клейковинный

Зацепит невзначай рука.

Во тьме с пути сойди немного –

Укус получишь болевой;

Не вытянешь оттуда ногу,

Опутан будешь с головой.

Пусть радугой подвесков светит,

Маня отсутствием теней,

Узорчатая вязкость сети –

Противься, воин, тьме огней!

Автор:
 Pokrovsk.City
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости