Мы в соцсетях

Про автора:

Анатолій Михайлович Полієнко. Народився 1946 року. Живе у Покровську.

За професією лікар, закінчив Дніпропетровський медичний інститут. Після служби в армії протягом 40 років – з 1971 по 2011 – надавав медичну допомогу людям, працюючи у поліклініках та лікарнях Дніпропетровська і Красноармійська, на станції швидкої медичної допомоги м. Родинське.

Все життя займається оздоровчим бігом. Кандидат в майстри спорту з багатоборства.

Захоплюється музикою. З 1976 року разом з капелою викладачів та співробітників Дніпропетровського державного університету виступав на сценах Вільнюса, Мінська, Києва, Львова, Тбілісі. У 2012-2014 роках був учасником народного хору с. Гришине під керівництвом Заслуженого робітника культури України Катерини Бондаренко.

З 2012 року захопився перекладом поезій Сергія Єсеніна українською, творів Тараса Шевченка – російською. Його переклади неодноразово публікувалися у газеті «Маяк». Пише власні вірші і байки.

 

                                     Тарас Шевченко

                          МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДУ...

                                                                   Мені однаково, чи буду

                                                                   Я жить в Україні, чи ні.

                                                                   Чи хто згадає, чи забуде

                                                                   Мене в снігу на чужині -

                                                                   Однаковісінько мені.

Мне безразлично, может, буду

Жить в Украине я, иль нет,

Помянет кто, или забудет

Меня в снегу на чужбине –

Все это безразлично мне.

В неволе рос между чужими,

И не оплаканный своими,

В ней я, рыдая, и умру.

Но все с собою заберу,

И капли следа не оставлю

На нашей – не своей земле.

И не помянет отец с сыном.

Не скажет сыну: "Помолись!

Молись, мой сын: за Украину

Его замучили свои".

Мне безразлично, или станет

Тот сын молиться, или нет.

Не безразлично только мне,

Как Украину злые люди

Приспят лукаво, и в огне

Всю разоренную пробудят…

Не безразлично это мне.

                                    Тарас Шевченко

                          Я НЕ НЕЗДУЖАЮ, НІВРОКУ

                                                                  Я не нездужаю, нівроку,

                                                                  А щось такеє бачить око,

                                                                  І серце жде чогось. Болить,

                                                                  Болить, і плаче, і не спить,

                                                                  Мов негодована дитина.

Нет, я не болен! Слава богу!

Но мечется душа убого,

Да сердце ждет чего. Болит,

Болит и плачет и не спит,

Как будто с голоду дитя.

Ты злой, тяжелой доли

Наверно ждешь? Добра не жди,

Не жди и не надейся воли –

Она уснула, царь Никола

Ее приспал. Чтоб пробудить

Ту злую волю, надо миром

Громадою обух сталить,

Да крепко наточить секиру,

Да и начать-таки будить.

Не то проспит еще небога

Господнего суда страстного,

А хамство будет жировать,

Дворцы, палаты муровать,

Любить царя, его корыто,

Да византийство прославлять.

Но все не видится – сокрыто.

                                      Тарас Шевченко

                            ТЕЧЕ ВОДА З-ПІД ЯВОРА

                                                                   Тече вода з-під явора

                                                                   Яром на долину.

                                                                   Пишається над водою

                                                                   Червона калина.

Течет вода из-под явора

Логом на долину,

Красуется над водою

Красная калина.

Красуется калинонька,

Явор расцветает,

А вокруг них только терен,

Лоза зеленеет.

Струит вода из-за рощи,

Брызжет под горою,

Плещутся утяточки

Между осокою.

А уточка выплывает

С утаком за ними,

Ловит зелень и лепечет

С детками своими.

Течет вода с огорода,

Вода прудом стала,

Пришла дивчина по воду,

Взяла – и запела.

Следом вышли отец, мама

В садик погуляти,

Держать совет, кого им

Назвать своим зятем.

                                   Тарас Шевченко

                                           ЗАПОВІТ

                                                                   Як умру, то поховайте

                                                                   Мене на могилі

                                                                   Серед степу широкого

                                                                   На Вкраїні милій,

                                                                   Щоб лани широкополі,

                                                                   І Дніпро, і кручі

                                                                   Було видно, було чути,

                                                                   Як реве ревучий.

Как умру, похороните

Меня на могиле

Среди степи широкой

В Украине милой.

Чтоб поля широкие

И Днепр наш могучий

Было видно, было слышно,

Как ревет ревучий.

Как понесет с Украины

В Черное море

Кровь вражью… вот тогда я

И поля и горы –

Все оставлю и полечу

К самому Богу

Помолиться, а до тех пор

Я не знаю Бога.

Схороните и вставайте,

Кандалы порвите

И вражьею злою кровью

Волю окропите.

И меня в семье великой,

В семье вольной, новой

Не забудьте – помяните

Незлым тихим словом.

                                    Сергей Есенин

                 ЗА ТЕМНОЙ ПРЯДЬЮ ПЕРЕЛЕСИЦ

                                                                  За темной прядью перелесиц,

                                                                  В неколебимой синеве,

                                                                  Ягненочек кудрявый - месяц

                                                                  Гуляет в голубой траве.

За темним пасмом перелісків,

В недоторканній блакиті

Ягнятко кучеряве – місяць

Гуляє в зелені-траві.

В принишклім озері з осикою,

Де б’ються місяця роги,

Немов зі стежечки далекої,

Вода колише береги.

А степ під ковдрою зеленою

Кадить черемуховий дим,

Та за долиною, по пагорбах

Звиває полум’я над ним.

О, сторона ковилі-пущі!

Ти серцю рівністю близька,

Але й в твоїй таїться гущі

Солончакова та нудьга.

І ти, як я, в скорботній требі

Забувши, ворог хто, хто брат,

Ти про рожеве мариш небо

І лазурові вітрила.

Але тобі з блакиті мрії

Таємно свідчить темінь та

Про кайдани твого Сибіру

Й бугор Уральського хребта.

Автор:
 Pokrovsk.City
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости