Мы в соцсетях

Любов Чорна: «Не відганяй від себе мрію. Живи, твори, плекай надію!»

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 28 марта
  • 0

Про автора:

Любов Костянтинівна Чорна народилася у селищі Просяна на Дніпропетровщині.

З дитинства захоплювалась літературою, музикою, співами, писала вірші.

Освіту здобула у Донбасі, тут залишилась жити та працювати. 30 років віддала Красноармійському динасовому заводу, працювала бухгалтером, начальником контрольно-ревізійного відділу.

Виростила трьох дітей.

Автор книг «Слышу я звучанье лир», «До життя то жадоба нестримна», «А пам'ять залишається», «Надією живу», її поезії публікувалися у колективних збірках, газетах Донеччини, Луганщини, Дніпропетровщини.

Переможець і дипломант обласних і всеукраїнських літературних конкурсів і фестивалів «Лицарі слова», «Шахтарські зорі», «Чорне золото Донбасу», «Pro Patria» та інших.

Член Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України», творчого об’єднання «Суцвіття».

 

                         Навіки єдині...

Як дерево з ґрунтом зростається тісно,

Як вірш і мелодія ллються у пісню,

Як небо і море не має розділу,

Як промені сонця виблискують мило.

Ми стали єдині...

Ми стали єдині...

Із двох половинок складається ціле

Кохання глибинне, кохання безмірне.

І час відбиває розміреним боєм,

Надія обом і в турботах обоє.

Ми стали єдині...

Ми стали єдині...

Пташине гніздо, що сховалося в кроні,

Його вже ніяк не зруйнуєш без крові.

Як бджілка і квітка з’єдналися влітку.

І біль вже єдина і щастя єдине.

Навіки єдині...

Навіки єдині...

                         Мрії

Не відганяй від себе мрії,

Думки барвисті і ясні,

Вони у пісні солов’їній,

То враз у посмішці вві сні.

Вони – веселка після зливи,

Чаруючий дитячий сміх.

Кружляють у безхмарну днину,

Даруючи любов для всіх.

О мрії, мрії загадкові,

Думки крилаті і стрімкі.

Витають в просторі казковім,

Парять метелики легкі.

Не відганяй від себе мрію.

Живи, твори, плекай надію!

                         Думка

Безмежна думка лине

                         в далі сині,

Парить орлицею в блакиті,

                         що без меж.

То блискавкою враз летить

                         до цілі,

А згодом зіркою покотиться

                         з небес.

Змагається із вітром

                         стоголосим,

Метеликом кружляє

                         вдалині,

То заплутає в хмарах,

                         в довгих косах,

Крилата думка –

                         подруга мені.

Я з нею нерозлучна

                         й на хвилинку,

Весною, взимку, влітку,

                         восени,

Виношую, як матінка

                         дитинку,

Мрійливу думку

                        в швидкоплинні дні.

Вона бува грайлива й непокірна,

Та, слава Богу, для поета вірна.

               Таємних мук від заздрощів не знаю...

Таємних мук від заздрощів не знаю,

Послав мені Господь все, що просила:

Родину. Дім. Надію. Віру маю.

І повсякчасну працю не впівсили.

А ще складаю вірші і співаю,

Знаходжу перли в переливах долі,

Із вранішніх квіток росу збираю,

Бальзам душі від смутку і від болі.

І дякую Творцю за тихі ранки,

За шум дощу, за сонечко привітне,

За полум’яні весняні світанки,

За літечко духмяне і тендітне.

                         *   *   *

Ранок… Промінь сонця у твоїм вікні,

Перестук сердець із біллю, ранами.

Розжену печальні сни сестер, братів,

Всю планету застелю трояндами.

А до серця подорожник прикладу,

Біль вгамую і снагу приборкаю,

Спогади солодкі в мандри заманю,

У краї співучого неспокою.

Мріями полину у щасливу даль,

Мальви де мигтять і пахне травами.

Осінь зодягну в веселкову вуаль,

Вигравало щоб життя октавами.

                         У дикому полі

У дикому полі,

Де вітер і воля.

У сизім тумані

Купається цвіт.

У дикому полі,

Розкрита вся доля,

Тут небо в блакиті

І маківок квіт.

Блукають у полі

Хмаринок куделі,

Кружляють у парах

Птахи повесні.

У дикому полі

Бреду я поволі,

Ловлю запах трав -

Подарунки землі.

                         *   *   *

Знов дощі виграють мелодію

З невичерпним оркестром віршів.

Я вслухаюся в дивну рапсодію,

В чародійні акорди пісні.

То шукаю в мовчанні поезію,

То римую рядки у тиші,

То вквітчаю в суцвіття гортензії

Дивовижно-безмежні вірші.

Чи у снах я пливу над левадою,

Чи в нічному кружляю небі,

Все втішаюся мрією-вадою,

Бо у віршах маю потребу.

 

Автор:
 Pokrovsk.City
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости