Мы в соцсетях

Говорять, що біографія поета — в його віршах. Твори покровської поетеси, члена літературних об’єднань «Суцвіття» та «Сфера» Ніни Антонівни Стременної присвячені любові до природи, батьків і дітей, Батьківщині, коханню, всьому, що робить людину добрішою і мудрішою.

Ніна Стременна народилась 1938 року в Ростовській області, у мальовничому місті Шахти, яке розкинулось на березі річки Грушевка. 1941-го родина переїхала на Донеччину - до Макіївки. У повоєнні роки сім’я перебувала у скрутному матеріальному становищі, тому свій трудовий шлях дівчина розпочала у ранньому віці. Вона навчалась у вечірній школі для працюючої молоді м. Новогродівки, далі - у Ростовському бібліотечному технікумі, який закінчила з відзнакою. З 1966 року живе у Покровську, все своє життя працювала за фахом - понад 30 років віддала роботі у бібліотечних закладах.

- Незабутнім для мене став період роботи у бібліотеці Красноармійської швейної фабрики «Веселка», - розповідає Ніна Стременна. – Заходиш, бувало, у цех, і наче опиняєшся у яскравому квітнику. Мене зачаровувала натхненна робота трудівниць. Про це не можна було не писати! Так з’явилися на стіннівці, а потім і на сторінках газети «Маяк» мої перші вірші, замітки, репортажі і замальовки.

Поетеса протягом багатьох років співпрацювала з «Маяком». У 1977 році на літературній сторінці «Мрія» вперше було опубліковано вірш «У нас в закройном», в якому автор передала спостереження за роботою трудівниць у швейному цеху. Твори Ніни Антонівни подобались читачам, їх часто публікували на сторінках газет «Маяк», «Шахтар», «Донеччина», у московському журналі «Библиотекарь» та інших. Згодом активній та творчій жінці запропонували бути робкором газети «Маяк», і вона з радістю погодилась.

Поетична творчість Ніни Стременної багатогранна: це збірки різноманітної тематики - автобіографічні «Мой мир огромный», «Подранок» і «Благодарю тебя, Господь»; ліричні «Территория любви», «Любовь многолика» і «Поэзии магическая сила»; «Я славу женщине пою» присвячена мамі і жінкам-трудівницям; гумористична «Улыбнись, пробудись», добірка дитячих віршів з яскравими ілюстраціями «Времена года». Її вірші публікуються у виданнях «Зоряна криниця», міжнародному літературно-художньому журналі «Склянка часу», альманахах «Суцвіття плюс», «Царина степу» та багатьох інших. Ніна Антонівна бере активну участь у літературних фестивалях та конкурсах, має багато почесних грамот та дипломів.

Покровську поетесу часто запрошують до навчальних закладів на літературні зустрічі, уроки. Незважаючи на поважних вік, вона з радістю бере участь у творчих заходах, запрошує гостей на свої презентації, спілкується з підростаючим поколінням, молоддю.

Ця творча людина постійно знаходиться у русі, з ентузіазмом долає життєві випробування.

Ніна Антонівна завжди йде по життю з віршами – і в смутку, і в радості; захоплюється красою природи, щовесни висаджує улюблені лілії, волошки, тюльпани та заряджає всіх своїм позитивом.

   Мій шахтарський край

 

Сонце сходить над степами -

Дивовижна казка миті,

Де лани, дощем омиті,

Знов виблискують рядками.

 

Мій шахтарський край чарівний,

Серцю милий, справжній друже,

Покохала тебе дуже -

Кращого нема все рівно.

 

Непохитні террекони -

Стражники у нашій долі.

Груда вугля на долоні -

Символ праці переконлив.

 

Шахтарі - кремезні люди -

Дарувати світло вміють.

Над Покровськом пісні линуть,

Звісно, свято є... і  буде.

 

Квітнуть радісно троянди -

Завітало літо справжнє.

Тут краса, це кожний скаже.

Ваблять сонячні гірлянди.

 

Родной город
 

В голубеющей сини Донбасса
Отцветают копров огоньки.
Перекличка фальцета и баса,
Поездов, вдаль зовущих, гудки…

 

Ненадолго прельстит меня море
И экзотика южных широт.
Ностальгия по милым просторам
В путь обратный домой позовёт.

 

Да, прекрасны высокие горы,
И красу их долин я пойму.
Но когда мчусь домой я на скором
То, волненье в душе не уйму…

 

Хороша знойность летнего пляжа.
Все для радости юг создаёт…
Но в разлуке с шахтёрским пейзажем,
От тоски моё сердце умрёт.

 

                ***

Город мой, хочу тебя украсить.

Посажу деревья и цветы.

Создают пусть маленький нам праздник.

Красивее с ними станешь ты.

 

Расцветут цветы в денёк погожий

И порадуют кого-нибудь.

Улыбнётся тем цветам прохожий,

Посветлеет в сердце хоть чуть-чуть.

 

И волной согреет тёплой, нежной,

Ведь порой на сердце пустота.

Не оставит нас пускай надежда.

В тяжкий час врачует красота.

 

Для добра нам создана Земля,

В этом глубже убеждаюсь я.

 

Эстафета

сонет

 

Заботливо, старательно, как мать

Природа спеленала листья в почках,

Чтобы пришедшею весной опять

Раскрылся нежный маленький цветочек.

 

Она снабдила силой не простой,

Казалось, очень слабенький росточек,

Чтоб из земли навстречу нам с тобой

Пробиться смог он через груду кочек.

 

И прорастёт он даже сквозь асфальт.

Безудержно его стремленье к свету.

Головкою кивнёт слегка: " виват".

Весеннюю вручит он эстафету 

    

Желанному, спешащему к нам лету.

Для этого отдать все силы рад.

 

Летний сонет

 

В яркую зелень природа одета,

Синь поднебесная так высока!

Песнь озорная отнюдь не допета,

Чувств лучезарных искрится река.

 

Тенькает резвая пташечка где-то,

Нету для грусти в душе уголка.

Жизнь обновляется ранним рассветом,

День приближается издалека.

 

А в быстротечности жаркого лета

Ткет паутиночки чья-то рука.

Грустные ноточки бабьего лета,

К нам не спешите еще вы пока.

 

Тенькает резвая пташечка где-то,

Синь поднебесная так высока!

 

Утро в Санжарах

 

Небо голубое, как над Раем,

Ершистые сосны надраили

Его до лазурного блеска.

Стоишь в изумленьи, ни с места.

 

Дятел застучит вдруг громко, мелко.

Рыжая напуганная белка

Молнией метнется меж ветвей,

Спринтер не угонится за ней.

 

Осенний сонет

 

Отполыхало в жаркой пляске лето.

Блуждают тучи в небе табуном.

Все холодней и пасмурней рассветы.

По всем приметам осень узнаем.

 

Совсем пропало птичье пенье где-то,

Покрыла рябь знакомый водоем.

Лишь листья – сгустки солнечного света –

Струят воспоминанья о былом.

 

Горят рябин рубиновые гроздья,

Как к торжеству, украсив ярко парк.

Уже готовит в путь зима полозья

И белых скакунов зовет на старт.

 

Вновь лист шуршит, как желтая страница,

Из книги жизни, что не повторится.

 

Об осени

 

Истрепалось платье клена

На порывистом ветру.

Зябко ветвям оголенным

В дождь и холод поутру.

 

С каждым днем на нем все больше

Голубеющих заплат.

Паутинки стали тоньше,

Стрункой осени звенят.

 

Где-то охнет, всхлипнет эхо

И замрет опять в тиши,

Ему явно не до смеха

При такой тоске души.

 

Восхищает желтый, звездный,

Золотистый листопад!

Украшают листья-звезды

Багровеющий закат.

 

Белая магия

Сонет

 

Вот вновь с завидным постоянством

Зима приходит в ждущий мир.

И белой магии пространство

Звучит поэзией в сто лир.

 

И без предела и гражданства

Околдовала ширь земли.

Её сиятельным убранством

Сегодня все покорены.

 

И поддаваясь ощущеньям,

И растворясь в её тиши,

Стою в глубоком восхищеньи

И с благодарностью души.

 

Вновь наполняюсь красотой

И белой магией земной.

 

Весной

 

Сердце бьётся в ритме ласки,

Просит счастья  и любви.

Организм в весенней встряске  –

Солнце душу обновит.

 

И она восторжествует,

Наслаждаясь красотой,

Что в понятиях бытует,

С широтой и высотой.

 

Естество опять стремится

Совершенней, чище стать

И с гармонией сродниться,

Мир любить, стихи писать.

 

Нам для бодрости весна

Богом  щедро создана.

 

Останнє це кохання

 

Останнє це кохання,

Таємні вже зітхання.

Один такий ти красень,

І статний, наче ясень.

Хоч скроні вже і сиві,

Одначе ти красивий.

Вік зрілий та поважний.

Ти до людей уважний.

Умом і серцем світлий.

Усміхнений, привітний.

Останнє це кохання.

Прихованні бажання.

Та визнати я мушу

Вони бентежать душу.

 

   Ти – мій

 

Ти - мій, ти - мій,вирують почуття,

Яке мені дарує доля.

Любові спалах, зникли каяття.

Нарешті, гідне щось я кою.

 

З коханим прагну бути я мерщій,

Жаданою для нього бути.

Лише тоді чудово на душі.

Твій голос, любий, хочу чути.

 

Бажаю, щоб ти мрії зліт пізнав,

Відчувши справжню насолоду,

Щоб міцно руку ти мою тримав.

Нам радість буде в нагороду.

 

Плазма души моей

Акросонет

 

Прости, Господь, мои грехи.

Легко в миру греховной стать.

А в мыслях и делах плохих,

Зло людям чтобы не свершать,

Меня спаси от суеты.

Алеет к миру пусть любовь.

Дай, Бог, уйти от маяты,

Учи добру и вере вновь.

Шок от беды мне дай снести

И в кротости мой нрав спасти.

Молю, Господь, о вечности,

О плазме преданной души,

Её любви, чтоб не грешить.

И быть мне в бесконечности.

 

Всё будет хорошо

Акросонет

 

Встряска внезапно пришла.

Сколько же раньше их было!

Ёжилось тело: игла

Будто бы больно сверлила.

Уйма сомнений прожгла

Душу. Чадило кадило.

Если б рассеялась мгла,

Тело блаженство покрыло.

Ходим, бредём под луной,

Охаем, стонем, страдаем...

Роем невзгоды порой,

Осоловев, отступают.

Штопоры дряни крутой,

Оторопев, отпадают...

 

Обожаю рассвет я - акростих

 

Обожаю рассвет я.

Близит чудо свой лик.

Обаяние света

Ждёт душа в этот миг.

А сияние близко,

Южный жар несдержим.

Радость светится искрой.

А ведь  это есть жизнь.

Сотворил Господь лето,

Светлый дар для нас  это.

Всё вокруг засияет,

Если солнце взойдёт.

Тень и мрак исчезают,

Ясный день настаёт.

 

Автор:
 Pokrovsk.City
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости