Мы в соцсетях

Про автора:

Петро Гайворонський народився 11 червня 1958 року в місті Лисичанськ Луганської області.

Закінчив Сімферопольський державний університет.

Викладав суспільні дисципліни у школах, Красноармійському педагогічному училищі. Зараз працює у Покровському НВК № 1.

Член Національної спілки письменників України.

Є автором низки художніх та історико-публіцистичних книг, зокрема, «Барви агату», 2013, «Історія міського статусу міста Красноармійська», 2013, «Таїни землі», 2014, «Війна в Донбасі: Скельця калейдоскопу», 2014.

Оповідання Петра Гайворонського «Гребінь княгині» було перекладене англійською і ввійшло до книги, присвяченої княгині Ользі «Bloody Wedding in Kyiv: Two Tales of Olha, Kniahynia of Kyivan Rus» , Сідней, 2016.

                                                            Електрошокер

У складній, тим більш небезпечній обстановці головне не оторопіти, не запанікувати. І не злякатися, бо, як стверджує Святе Письмо, «в страхові немає досконалості».

Невеличке містечко гірше глухого хутора. На хуторі завжди знайдеться робота і у хаті, і у полі. А от у п’ятиповерхівках невеличкого пристанційного міста люди від неробства з нудьги бісяться. Для молоді усі розваги – перепитися й писки бити. Кому? Та кому завгодно, «аби людина хороша трапилася». Найбільш «винахідливі» знаходять для себе й інших і більш небезпечні, а часто, й більш криваві розваги.

Таміла обачно проходила між гаражами, які відділяли «промислово-офісно-транспортний» район міста від «спального». Для двадцятип’ятирічної дівчини місце не з приємних. Роки зо два до цього вечора вона ледь не стала жертвою ґвалтівника. Їй просто пощастило: злочин стався хвилин за п'ятнадцять до того, як дівчина потрапила на це саме місце. Тоді вона з моторошністю побачила лише наслідки трагедії. На розбитій дорозі біля гаражів стояла службова міліцейська автомашина з синьою смугою, а декілька міліціонерів кружляли біля розкинутого прямо на землі сіруватого запрасованого простирала, з-під якого виглядали тендітні ступні біленьких жіночих ніжок.

Ангел-охоронець оберігав таки її, Тамілу. Вона ж побіліла, немов крейда, притишено скрикнула й поквапливо пройшла мимо фатального місця. З тієї пори вона усіма можливими й неможливими шляхами уникала цієї вузької, неохайно покритої бітумом стежини між похмурими глухими стінами гаражів.

Цього дня вона, як водиться, засиділася у подруги, й так поспішала, щоб встигнути засвітла додому, що знехтувала власною безпекою. Втім, у неї не було вибору. Коли б вона пішла в обхід гаражів, то в дорозі її застала б темінь. А в темноті промислово-транспортне містечко враз ставало небезпечним повсюдно. Сонце сіло, залишивши по собі багряний обрій з рожево-сіро-синіми хмарами, наче виписаними рукою талановитого мистця.

Кожен крок дівчини відбивався в її наполоханім серці десятком ударів. Вона йшла під їх глухий перестук. Тук. Тук-тук-тук-тук… Тук. Тук-тук-тук-тук-тук… Ритм церковного дзвону. Серце колотилося частими ударами, але голова була ясною, панічної жіночої боязні не було. Її руки не обривала велика й важка господарська сумка, не висів на них і мініатюрний шкіряний ридикюль. Натомість вона притискувала до себе невеличкий білий пластмасовий горщик з синьо-зеленим кактусом, вкритим рясними цупкими колючками, на якому збиралася ось-ось розпуститися яскравою червоною квіткою брунатна набухла брунька.

…Чудовисько перед нею виникло раптово, несподівано. Двонога звірина, втілена в подобизну людини, в натягнутій майже на самі очі бейсбольній кепці, стрімко насувалася на, здавалося б, беззахисну й безпорадну, невеличку дівчину. А та, несподівано навіть для самої себе, подужала страх, мобілізувала усю свою приховану енергію, усі життєві сили й, коли між нею й нічним монстром залишилося менше кроку, різко витягла вперед правицю з зажатим у ній горщиком й щосили втиснула його в чуже ненависне тіло, в шию вище кадика. При цьому вона різко й гучно вигукнула:

- Електрошокер!

У ту ж мить чолов’яга з гулом упав їй під ноги. Тільки тоді Таміла почала щосили кричати, кликати допомогу. Підбігло кілька парубків – випадкових перехожих. Не встиг нападник прийти до тями, як його після кількох профілактичних стусанів зв’язали по руках і ногах. Незабаром приїхав міліцейський автомобіль, мабуть, той самий, що стояв на цьому ж місці два роки тому. Коли нападника впихали до машини, він тупо крутив навколо ошелешеними очами.

Таміла відповіла міліціонерам на кілька формальних запитань, залишила їм свою адресу, пообіцявши прийти на виклик слідчого. Вона знову притиснула до себе горщик зі своїм зеленим рятівником. Сутінки швидко перескочили в темінь. Дівчина швидко піднесла рослину під фари автомобіля. Той був цілим. Шкода було лише бутона, що від зіткнення з потворним чолов'ягою обламався.

                                                                                                                                Червень 2014 р.

Автор:
 Pokrovsk.City
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости