Мы в соцсетях

Спогади про минуле живуть у пам’яті дітей війни

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 22 июня
  • 0

З кожним роком менше стає ветеранів і учасників Другої світової війни, старіють і йдуть з життя ті, хто у дитинстві пережив воєнне лихоліття. Пам’ять дітей війни зберігає події, свідками яких вони були. Тож ми поспілкувалися з мешканкою села  Срібне Ганною Федорівною Рябко. Чесно кажучи, давно хотілося, тому що вона людина дивної, нелегкої долі.

Цей рік для Ганни Федорівни особливий. У грудні вона відзначатиме своє 85-річчя. На все життя залишилися спогади про роки війни. У 1941 році, коли німці прийшли  у наш край, їй було вісім років. Чорна звістка про війну прилетіла до села несподівано. Її велика сім’я дихання горя відчула відразу. Батька Федора Матвійовича Стельника, 1906 року народження, відправили на фронт. Пізніше був оголошений призов в армію хлопців 1926 року народження. Проводили в армію старшого брата Ганни Федорівни Івана. На той час йому виповнилось 17 років, але він, щоб потрапити до лав армії, додав собі ще один рік. Воював у Східній Пруссії, а по закінченню війни мав відслужити в лавах радянської армії ще два роки. А от батько з фронту так і не повернувся.

Ганна Федорівна розповіла, що в ті роки ніхто не скаржився на життя, хоча воно було для них, дітей, далеко не солодким. Всі розуміли, що війна призвела до великих утрат в економіці країни, тож жили надією на кращі часи. Незважаючи  на труднощі, любили школу, яка знаходилась у сусідньому селі Запоріжжі. Класи були невеликі, по 3, 6, 9 дітей. Вчилися з бажанням, багато читали. Писали столовим буряком на газетах, а коли повертались додому, все написане майже зникало і прочитати було важко. Ручки та чорнила з’явилися пізніше.

Бойових дій на території сільської ради не було. Окупаційні війська знаходились у сусідніх містах Селидове та Красноармійськ. А до сіл приїздили за продуктами і тоді вже трясли кожен двір, забираючи курей, яйця, сало, муку, молоко. Було враження, ніби "фюрер" випустив їх з голодного краю.

 Весною 1942-го року в селі все частіше почали з’являтися фашисти, а з ними поліцаї. Вони щось переписували, уточнювали у місцевих жителів, однак лише на початку травня всім стало зрозуміло: окупанти збирають відомості про те, в яких сім’ях живе молодь. Починалося масове вивезення дітей старше 13 років до Німеччини на примусові роботи. Всі переховувались, як могли, тікали на деякий час з села, відсиджувались у посадках та балках.

У Ганни Федорівни був ще один брат - Михайло, 1930 року народження, і їхня мама Марія Федорівна весь час ховала дітей у комору і просила не виходити у двір, щоб карателі не забрали. Братові Михайлу мати наказала заховатися на городі між рядками картоплі. Так з нашої місцевості до Германії ніхто не потрапив.

Наприкінці серпня 1943 року ворожі війська почали поспішно відступати, кидаючи машини, спорядження. Вони панікували, а лиця односельців світилися від щастя. Закінчувалася майже дворічна окупація.

Багато довелося пережити дітям війни, все бачили своїми очима: смерть, голод, убогість, непосильну працю і ставали не за віком дорослими. Проте мали велику силу духу і вижили, не зламалися. Були патріотами, мали оптимізм, благочестя і чистоту душі. Життя прожили так, що щиро можна назвати їх людьми з великої літери. Дякуємо вам, діти війни, адже вашою працею піднімалася з руїн країна.

                                        І.М. Площанська, бібліотекар Срібненської бібліотеки

Автор:
 Pokrovsk.City
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости