Мы в соцсетях

Ім’я Зиновія Пастернака добре відоме багатьом людям, і не лише у нашому шахтарському регіоні, якому він присвятив майже 40 років свого професійного життя, працюючи на будівництві та експлуатації найпотужніших вугільних підприємств «Красноармійська-Капітальна» і «Красноармійська-Західна», очолюючи «Краснолиманську». Його знають в Україні та далеко за її межами, віддають належне фаховій майстерності гірничого інженера, його багатому й успішному досвіду виробничої й громадської діяльності. Заслужений шахтар України, повний кавалер знаків «Шахтарська слава» та «Шахтарська доблесть», орденів «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ступенів, «Слава на вірність Вітчизні», «Зірка пошани», Зиновій Пастернак за прогресивні досягнення у сучасному суспільстві отримав міжнародні нагороди «Лаври слави», «За ефективне управління», ордени Сократа, «Об‘єднана Європа», «Святих Петра і Павла», «Королеви Вікторії» та багато інших почесних відзнак.

З маленького села – у широкі світи

Народився Зиновій Пастернак на Тернопільщині 22 лютого 1949 року. Родина була великою: батьки, три сини, дві дочки. Мати працювала у колгоспі, батько – у кар’єрі. Зиновій був найстаршим серед дітей, тож допомога по господарству була його щоденним обов’язком. У повоєнні роки життя у маленькому українському селі дуже відрізнялось від нинішніх реалій: не було ні світла, ні радіо, ні телебачення. Школи теж не було – до початкової доводилось ходити до сусіднього села за 2 кілометри, до середньої – за 6 кілометрів, а до уроків готуватись при керосинці.

- У цій непроглядній тьмі я розумів, що потрібно добре вчитися, аби вступити до інституту, - згадує Зиновій Григорович. - У той час мешканцям сіл не видавали паспортів. Щоб отримати його, чи не єдиною можливістю був вступ до вишу. У нас були хороші вчителі і бібліотека, я брав участь в олімпіадах, ставав призером. Крім того, писав листи до Московського університету імені Ломоносова - звідти мені надсилали конкурсні завдання минулих років.

Однак хлопець розумів, що потрібні не лише знання, а й гроші. Тож рано почав працювати: після 7 класу - причеплювачем на тракторі, після 8-го – у будівельній бригаді. Закінчивши десятирічку, два місяці у кар’єрі розколював кувалдою глиби на невеликі частки і вантажив їх на машину. Заробив 67 карбованців – вистачило на одяг та квиток.

- Звичайно, наївно думати, що у селі я мріяв стати гірничим інженером, - посміхається Зиновій Григорович. - Купив довідник для абітурієнтів, вибрав міста, де найбільше вишів, і перевагу віддав Дніпропетровську. Вранці, коли поїзд приїхав до міста, я сів у трамвай, і наче Господь вів мене маршрутом, де розташовано більшість інститутів. Зайшов до кількох з них, походив коридорами, та найбільше сподобався гірничий, його величний фасад.

Далі були вступні іспити, а першим - письмова математика, яку юнак склав на «відмінно». Це було визначальним, він вступив на шахтобудівний факультет Дніпропетровського гірничого інституту за спеціальністю «Маркшейдерська справа».

До мети - через теорію і практику

Студентське життя спочатку було нелегким: складно було переходити з української на російську мову навчання – деякі викладачі вимагали відповідати виключно російською, та й у матеріальному плані треба було розраховувати лише на себе. Однак складнощі для того й існують, щоб їх долати. Вже після першої сесії Зиновій Пастернак отримав підвищену стипендію. Шукав роботу – довелось попрацювати на овочевій базі, хлібокомбінаті, у річному порту, допомогло уміння креслити - цим теж можна було заробити. Справи значно поліпшились після третього курсу, коли його направили на виробничу практику на шахту № 6 «Великомостівська» ДП «Львіввугілля». Вона не тільки дала можливість випробувати свої сили, отримати практичний досвід, а й зрозуміти, що це саме та робота, яка цікавить, якою хотілося б займатися все життя.

- Дільничний маркшейдер доручав мені складні завдання і навіть запропонував керівництву, щоб я виконував його обов’язки під час відпустки, - розповідає Зиновій Григорович. – Тож я звернувся до інституту за дозволом збільшити строк практики і залишився ще майже на три місяці. Отримував зарплату, а потім і премію, це було ґрунтовною підтримкою. Потім під час навчання зовсім по-іншому сприймалися фахові предмети.

На п’ятому курсі Зиновій Пастернак одружився: у великій залі інституту серед сотень облич побачив дівчину-студентку, виділив з-поміж інших, запросив погуляти, познайомився з її батьками, і невдовзі з’явилась нова сім’я.

Отримавши диплом гірничого інженера і звання молодшого лейтенанта, Зиновій Пастернак був призваний до війська. Служив у Закавказькому військовому окрузі, у високогірній мотострілецькій дивізії, на кордоні з Туреччиною. Довелось у теорії і на практиці освоювати військову техніку, та вже незабаром став висококваліфікованим спеціалістом, був призначений заступником командира роти з технічної частини. А через два роки завершив службу командиром танкової роти у званні капітана.

Складний шлях професіонала

Після армії постало питання: куди далі? Є родина, скоро має народитися дитина, де працювати? Звичайно, там, де можна швидко отримати житло. Шляхи привели Зиновія Пастернака у 1973 році до Красноармійського шахтобудівельного управління № 12, на будівництво шахти «Красноармійська-Капітальна».

- Найбільший, можна сказати, академічний досвід я отримав на будівництві саме цієї шахти, де були сконцентровані всі шахтобудівельні сили України. Зводився гігант вугільної промисловості, де все було новим: виробки, технології, підходи до видобутку вугілля, надскладні сучасні комплекси, - зазначає Зиновій Григорович.

Коли 1975 року шахту ввели в експлуатацію, він залишився працювати на ній. Заступник головного маркшейдера, головний маркшейдер, заступник головного інженера з виробництва, яке насправді було колосальним: 29 прохідницьких бригад готували очисні вибої, а видобуток складав 4 млн. т вугілля на рік.

Далі були 5 років роботи на «Краснолиманській». Головний інженер шахти Зиновій Пастернак дуже вдало впровадив швидкісне проходження гірничих виробок, що дозволило підготувати очисну лінію вибоїв. У роботі постійно знаходились 5 лав, ще 5 були підготовлені, тож тільки-но гірники закінчували роботи в одній лаві, на них вже чекала наступна. Очисні вибої були підготовлені на два-три роки наперед.

У 1989 році Зиновію Григоровичу запропонували очолити передпускову дирекцію шахти-новобудови «Красноармійська-Західна» № 1. Він погодився, маючи після «Капітальної» високий рівень підготовки, що дозволяло визначати пріоритетні напрямки і цілеспрямовано готувати шахту до вводу в дію. Крім того, прислухавшись до його аргументів, у Мінвуглепромі навіть зменшили потужність шахти, тож вона відразу почала працювати з виконанням планових показників. А Зиновій Григорович робив внесок в її успішну роботу, обіймаючи посаду головного інженера.

З 1994 по 2009 рік Зиновій Пастернак працював директором, генеральним директором вугільної компанії «Краснолиманська». Коли запросили повернутися, передова і успішна шахта була у критичному стані: відсутність очисних вибоїв, зношеність обладнання, висока аварійність, невиплата заробітної плати, страйки. Завдяки професіоналізму, рішучості, силі волі та великій працездатності, керівник крок за кроком навів лад у колективі та на виробництві. Почав із виплати зарплатних боргів, взявши у банку 20-мільйонний кредит, потім пішло вугілля, підготовка гірничих виробок... Досить сказати, що у 1998 році, коли шахті виповнилось 40, вона вийшла на 3-мільйонний річний видобуток.

- Буквально за рік ми стикнулись з іншою проблемою: вугільні запаси підприємства у технічних межах були майже повністю відпрацьовані, - згадує Зиновій Григорович. - Бути директором шахти, що закривається, мені зовсім не імпонувало. Тож, володіючи ситуацією по регіону, підготував пропозиції щодо прирізки 26 млн. т запасів далекої перспективи сусідніх шахт і спрямував їх до міністерства. Але проти виступили профспілки. Тоді шахтою були розроблені аналітичні довідки для мерів міст Димитров, Родинське, Красноармійськ та профспілок з обґрунтуванням необхідності такого кроку. Зустріч на розширеній нараді у міністерстві дала результат: було підписано протокол, згідно з яким «Краснолиманська» отримала 19 млн. т від шахти ім. Стаханова, 7 млн. т – від «Родинської».

Для відпрацювання цих запасів були побудовані три капітальних ухили і вентилятор головного провітрювання, реконструйовані головні магістралі конвеєрного транспорту, змонтовані потужні підйомні машини, впроваджені німецькі дизелевози, замінена головна підйомна машина на скіповому стволі, поглиблений клітьовий ствол, модернізована система дегазації та поверхневий комплекс. Робота була складною і вимагала безліч інженерних рішень, але шахта працювала, видавала 3,5 млн. т на рік. А генеральний директор вугільної компанії дивився ще далі уперед, реалізуючи ідею залучення пластів суміжних запасів добропільської перспективи.

Справа усього життя

- Можу з гордістю сказати: я недаремно закінчував шахтобудівельний факультет гірничого інституту, адже вдалося зробити майже неможливе - на отриманих пластах добропільської перспективи самостійно, без державного фінансування та шахтобудівельних організацій, ми побудували нову шахту «Краснолиманська-Глибока» із запасами 350 млн. т, потужністю 5 млн. т на рік, - ділиться Зиновій Пастернак. - Одночасно із вуглевидобутком на старій шахті було проведено повітряно-подавальний ствол діаметром 9 м і глибиною 1140 м, вентиляційний ствол, побудовано поверхневий комплекс, вентилятор головного провітрювання, котельню, вакуумнасосну станцію, потужну електропідстанцію, автодорогу, встановлено дві лінії електропередач, резервуари води. Це було серйозне будівництво, яким у минулі роки займався «Укршахтобуд». У цей час поруч зі мною працювали справжні професіонали - заступник з виробництва Євген Антипенко, головний інженер Анатолій Штутман, шахтобудівельники, експлуатаційники, кадрові гірники, котрі повернулися на шахту, прийшли з інших підприємств. Ми створили шахтобудівельний комплекс, який у різні роки очолювали фахівці цієї справи Анатолій Білик і Микола Вострецов, дві дільниці гірничо-капітальних робіт. Загалом, «Краснолиманська» - це справжня кузня кадрів.

Робота тривала, і вже у 2004 році було введено в експлуатацію перший пусковий комплекс нової шахти по пласту М4потужністю 1 млн. т на рік, у 2007-у – першу чергу другого пускового комплексу потужністю 2 млн. т на рік. Задля ефективного управління вперше у вугільній галузі були запроваджені системи автоматизованого табельного обліку та обліку електроенергії, проекти споживання шахтної води, утилізації метану, а також широкомасштабний проект безпеки праці у шахті.

На будівництві нової шахти засвоєно майже 3,3 млрд. грн.

- Як не банально це звучить, щоб добре жити, треба добре працювати, - висловлює впевненість Зиновій Пастернак. - При видобутку у 3 млн. 350 тис. т вугілля на рік була можливість виділяти кошти на будівництво. Звичайно, можна багато заробити і все марно витратити, але мене вчили змалку: простягай ніжки по одежці, тобто використовуй гроші дбайливо й економно. Наприклад, зробили проект та закупили шведське обладнання для електропідстанцій, у тому числі лічильники електроенергії, і в перший же місяць це принесло півмільйонну економію. Подібна ситуація була і з впровадженням проектів водопостачання з підземних джерел, що використовується на технологічні потреби, переведення котелень на газ власного виробництва та багатьох інших новацій.

Завжди важко бути першим, бо обов’язково знаходяться ті, хто перешкоджає, «не пущає». Однак на виробництві приживалися передові технології, з’являлись сучасна техніка та обладнання. Нині все це працює на «Краснолиманській», використовується у процесі видобутку вугілля – балансових запасів тут вистачить на 50 років.

Немає сили щось робити впівсили

Багато років головним для Зиновія Пастернака була шахта, турбота про те, щоб все працювало, як годинник. Чимало уваги він приділяв і обов’язкам народного обранця – був депутатом обласної ради трьох скликань, міської - чотирьох скликань, вів активну громадську діяльність.

- Раніше робота була моїм життям, з першого наряду й до вечора я був на шахті, займався виробництвом, - говорить Зиновій Григорович. - Вважаю, що не приділяв своїм дітям достатньо уваги. Вони дуже хороші, розумні, освічені, та все це завдяки мамі. Тепер я допомагаю дітям та онукам, проводжу з ними більше часу і спілкуюсь, звичайно, коли не зайнятий. Адже без роботи обійтись не можу. Займаюсь питаннями експертизи, надаю висновки щодо об’єктів, багато часу проводжу в Європі.

Є у Зиновія Пастернака й захоплення, і вони незвичайні, екстремальні. Йому підкоряються найскладніші гірськолижні маршрути Буковеля, Словенії, Польщі, Швейцарії, „чорні“ альпійські траси. У Хорватії займається рафтінгом – з могутнім потоком спускається гірськими річками.

А якщо видається вільний період, любить працювати у саду, доглядати за деревами, і у нього росте все - різні сорти черешні, персиків, абрикосів. Виноград родить великими гронами, віти яблунь доводиться підпирати, бо яблука тягнуть їх до землі. Адже він не може робити щось впівсили. Якщо береться за справу, намагається отримати найкращий результат.

Автор:
 Любов Бастирева
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости