Мы в соцсетях

Наші земляки: Данило Шумук – вчитель, мислитель, правозахисник

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 31 июля
  • 0

Історія зі встановленням меморіальної дошки у Покровську, на будинку по вул. Поштова, де колись жив відомий дисидент Данило Шумук, якщо не сколихнула місто, то принаймні розділила його активних мешканців на два табори: тих, хто за встановлення меморіальної дошки, та противників її розміщення. То хто ж правий? Ким є для нас ця видатна особистість?

Данило Шумук – учасник національно-визвольної боротьби, дисидент, в’язень польських, німецьких і радянських концтаборів, член Української Гельсінської групи (дослідники вважають його одним із співзасновників цієї організації), член об’єднання українських письменників «Слово». Міжнародна амністія визнала Данила Шумука найстаршим політичним каторжником. Загалом він провів у таборах 42,5 роки, з них 5,5 – за комуністичну та 36,5 роки – за антикомуністичну діяльність. Так, своє політичне життя Данило Шумук починав не націоналістом і не інтегральним націоналістом, як заявляють противники встановлення меморіальної дошки, а саме як комуніст.

Як і чому змінювалися його суспільно-політичні погляди? Чи сповідував Данило Шумук праворадикальні погляди? На жаль, його доля не є якоюсь унікальною – це доля цілого покоління українців з усіх куточків країни, чиї молодість і зрілість припали на один з найбільш фатальних періодів української історії – 20-40-і роки ХХ століття. Але, аналізуючи життєвий шлях представників того покоління, той подвиг, який вони здійснили, можна дійти висновку, що і зараз нам є чому в них повчитися.

Данило Лаврентійович Шумук народився 30 грудня 1914 року в с. Боремщина Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. З 17 років вступив у боротьбу із польським окупаційним режимом разом із західноукраїнськими комуністами, які бачили майбутнє територій, де проживали етнічні українці, лише у складі УРСР і в союзі із «братнім російським народом». 1933 року був вперше засуджений, у польських тюрмах провів 5 років і 4 місяці. 1939 року повернувся до рідного села, де почав викладати у школі географію.

Комуністичний уряд СРСР «сповна віддячив» західноукраїнським комуністам, зокрема Д.Шумуку, за боротьбу із Польщею. Після приходу рад комуністичну партію Західної України з подачі Й.Сталіна було розпущено Комінтерном, а її представників оголосили опортуністами. Через розбіжності у поглядах з офіційною владою Данила Шумука усунули від учителювання, а невдовзі заарештували як «брата ворога народу» (тобто не за особисту провину).

З початком радянсько-німецької війни Д.Шумук був призваний до лав РСЧА, але потрапив у полон, перебував у таборі військовополонених у м. Хорол (Полтавщина). Втік, організував партизанський загін, який 1943 року влився до складу УПА. Данило Шумук опинився пов’язаним зі структурою ОУН-УПА не випадково: на шляху від Полтавщини до рідної Волині він на власні очі побачив, які жахливі наслідки для українського села мав штучний голод, організований радянською системою у 1932-1933 роках, від якого окремі села України за майже 10 років так і не оговтались. Так були остаточно розвіяні ілюзії щодо більшовизму та розірвані зв’язки із комуністами.

Ми підійшли до суті конфлікту прихильників і противників встановлення меморіальної дошки Д.Шумуку. Побоювання мешканців відповідної двоповерхівки щодо встановлення дошки під вікнами квартир, де він не проживав, є безпідставними. Якби влада Покровська ухвалила таке рішення, воно не мало б жодного логічного обґрунтування. Адже Д.Шумук жив у будинку, де зараз знаходиться заклад харчування. Тож на тій частині стіни й має розміщуватися меморіальна дошка.

Але більш за все у даній історії мешканців будинку обурювало саме те, що Данило Шумук був пов’язаний із УПА. Якщо пересічному мешканцеві міста запропонувати описати людину, пов’язану із УПА, то відповідь, напевно, буде така: радикально налаштований націоналіст із автоматом або рушницею в руках, стріляє в бік частин Червоної армії, переховується у схроні тощо. Адже більшість мешканців будинку – безпосередні учасники тих подій, ті, хто вів боротьбу із загонами УПА, або їхні діти. Аргументи висувалися різні: «він – не наш герой», «він нам у спину стріляв», «наші батьки його по схронах виловлювали» тощо.

Наше завдання – не виявляти, хто у тій боротьбі був правий, а хто – ні. Це задача істориків, політологів тощо. Ми маємо з’ясувати, чи стріляв Д.Шумук у військовослужбовців Червоної армії, якої шкоди завдав? Так, його партизанський загін влився до складу УПА, але задовго до того, як на Західну Україну прийшли радянські війська. Формально Данило Шумук командував похідною групою, але через розбіжності у поглядах із командуванням УПА в бойових діях безпосередньої участі не брав. Чому людину із військовим досвідом на фактично командній посаді відсторонили від участі в бойових діях?

Тут треба зробити невеличку ремарку. УПА у різні роки свого існування налічувала десятки тисяч, а то й сотні тисяч бійців. Для координації дій окремих загонів мали існувати (й існували) складні структури командування, штаби, а для підвищення освіченості бійців - військові курси, де й викладав економічну географію Данило Шумук. Отже його участь у справах УПА обмежувалася викладацькою діяльністю. Ні в кого він не стріляв. І не ховався, оскільки арештували його у грудні 1944 року – одразу ж після приходу радянських військ на Західну Україну. Серед причин, що призвели до конфлікту із командуванням УПА, називають погляди Данила Шумука: він був категорично проти міжнаціональної ворожнечі, на яку намагаються й зараз, через 70 років, вказати українським повстанцям, і не сповідував інтегральний націоналізм.

1945 року Данило Шумук був засуджений за ст. 54, п. «а» КК УРСР («зрада Батьківщини») до страти, яку було замінено 20 роками концтаборів. Учасник «Норильського повстання у 3-му лагвідділенні», організатор підпілля. 1956 року, після перегляду його справи, достроково звільнений (після смерті Й.Сталіна масово звільняли ув’язнених), реабілітований, але під тиском КДБ змушений виїхати до Дніпропетровської області. Мешкав у недобудованому помешканні в с. Слов’янка. Вдруге заарештований 1957 року за відмову співпрацювати зі слідством - тепер 10 років ув’язнення. Після звільнення жив і працював у Богуславі й Києві - кочегаром у котельні, сторожем у піонерському таборі, черговим комбінату з облаштування пляжів.

1968 року Д.Шумук познайомився з «шестидесятниками». Втретє був заарештований у 1972 році, також і «за надання завідомо неправдивих свідчень» (за написання спогадів). Вирок Київського обласного суду: 10 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Був активним учасником боротьби за статус політв’язня, голодувань, інших протестних акцій, хоча хворів і неодноразово потрапляв до лікарні із виразкою шлунка. Визнаний інвалідом II групи. У 1979 році став членом-засновником Гельсінської групи у місцях позбавлення волі, членом Української Гельсінської групи. Багато років домагався права виїхати до родини в Канаду. Після завершення строку заслання у 1987 році Д.Шумуку вдалося емігрувати до Канади.

Данилові Шумуку вважали за честь потиснути руку лідери США, Франції й Канади. Саме він представляв Україну на зустрічі дисидентів із президентом США Р.Рейганом у 1987 році.

2002 року Данило Шумук повернувся до України, оселився у доньки на Донеччині, у м. Красноармійськ (нині Покровськ). Проживав у двоповерховій «сталінці» по вул. Соціалістична (зараз Поштова), де влада і має намір встановити меморіальну дошку. Помер 21 травня 2004 року. Похований у Красноармійську.

Тож коли ми говоримо про Данила Шумука, то, перш за все, маємо на увазі його заслуги у боротьбі із режимом не військовими, а політичними методами. Він, насамперед, вчитель, представник інтелігенції, мислитель, правозахисник, але ніяк не боєць УПА. Ми зачитуємося романами про війну, про зламану долю людини в цій війні, і можемо не здогадуватися, що поруч із нами жила людина, яка варта десятка таких романів! Ім’я цієї людини – Данило Шумук.

                                                                          Микола Яцюк, Павло Белицький

Автор:
 НІКО "Спадщина"
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости