Мы в соцсетях

Наші земляки: Михайло Глобенко - людина-легенда

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 19 сентября
  • 0

Без сумніву, важко знайти у Покровську людину, яка б не знала або не чула про Михайла Андрійовича Глобенка, учасника Другої світової війни, генерал-майора у відставці, Почесного громадянина Покровська. 21 вересня йому виповнилось 99 років, але й сьогодні це справжній військовий офіцер - зібраний й витриманий, спокійний і уважний, з гострим розумом, феноменальною пам’яттю, блискучим почуттям гумору.

За плечима Михайла Андрійовича – поважний вік і довге життя, насичене багатьма подіями та важливими справами. Він народився 1920 року на Київщині і присвятив себе військовій справі – пройшов шлях від курсанта військового училища до командира військової частини, військового комісара. А розпочався він 1939 року, коли Михайло Глобенко вступив до Вінницького військового піхотного училища. У серпні 1941-го він отримав документи про закінчення навчання, звання лейтенанта і професію – захищати Батьківщину. Це було необхідністю – йшла Друга світова війна. Молодий офіцер був впевнений, що вона скоро закінчиться, але попереду були понад 1400 важких і сурових днів, які окремою частиною записані у книзі життя Михайла Глобенка.

1941-1942 роки. Східний фронт, оборонні бої на території України і Ростовської області. Перше поранення, госпіталь – і знову фронт, цього разу Сталінградський. Саме тут восени 1942-го командир стрілецького батальйону Михайло Глобенко отримав свою першу бойову нагороду – медаль «За відвагу». Другу медаль «За відвагу» через два місяці йому вручив генерал армії Кирило Москаленко - за героїзм і мужність, проявлені у боях під Сталінградом.

1943 рік. 203-я стрілецька дивізія, де Михайло Андрійович командував стрілецьким батальйоном, разом з танкістами звільнювала міста Донбасу, і на початку осені вийшла до Дніпра. Майор Михайло Глобенко зі своїми бійцями двічі форсував цю могутню ріку, утримував плацдарм на її правому березі. Та в одному з боїв осколками ворожого снаряда командир був так важко поранений, що бойові товариші визнали його загиблим, і батькам відправили похоронку. Однак доля була прихильною: він залишився живим, хоча й довелось довго лікуватись у госпіталях.

Далі знову була військова служба, а у повоєнні роки – ще й навчання. Служив на території Західної і Центральної України, на Далекому Сході. Батьківщина високо оцінила військовий внесок Михайла Глобенка у справу миру. Він кавалер орденів Олександра Невського, Богдана Хмельницького, Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни І і ІІ ступенів, медалей «За відвагу», Жукова, «За боєві заслуги», «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною» та багатьох інших нагород і відзнак.

1963 року Михайла Андрійовича направили військовим комісаром до Красноармійська. Багато чоловіків нашого краю добре пам’ятають принципового і чесного, справедливого і ерудованого воєнкома, котрий відправляв їх на воїнську службу, а після демобілізації підтримував і допомагав у вирішенні різних життєвих проблем, не забував і про ветеранів війни. Жителі оцінили активну життєву позицію Михайла Глобенка і 18 разів обирали його депутатом міської ради. Після виходу у відставку він ще 10 років працював на підприємствах міста, стояв біля витоків розвитку ветеранського руху у нашому регіоні, більше 20 років був головним консультантом при створенні «Книги пам’яті України».

Вже понад півстоліття Михайло Андрійович є другом газети «Маяк», її постійним передплатником. Він довгі роки співпрацював з редакційною колегією, розповідав на сторінках газети про знакові події Другої світової війни, зокрема, про звільнення Донбасу і України, про своїх бойових товаришів, ділився з читачами спогадами й думками про минуле й сьогодення.

Шанованими й авторитетними людьми не народжуються – ними стають завдяки справам, життєвій позиції, ставленню до людей. Михайла Андрійовича Глобенка цінують і поважають – він заслужив це своїм життям. 

Автор:
 Любов Бастирева
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости