Мы в соцсетях

Наші земляки: Юрій Балашов - людина з душею високого польоту

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 20 декабря 2019
  • 0

Наш край багатий на працьовитих, талановитих та творчих земляків, серед яких гідне місце посідає шахтар, поет, літературознавець, громадський діяч Юрій Миколайович Балашов. На жаль, майже 15 років тому він пішов у вічність, однак завдяки своїм принципам, чесності, життєвій позиції, поважному ставленню до людей, відданості улюбленій справі залишив по собі добру пам’ять. Із хвилюванням, любов’ю та вдячністю згадують його колеги, друзі, товариші, однодумці Валентина Чуб, Микола Білоконь, Жанна та Лариса Ізюмченко, Наталія Безрученко, Лариса Бондаренко, Тетяна Курноскіна, Любов Кубрак, Євдокія Панова, Любов Бастирева та інші. Згадаймо його і ми – для цього є привід: наприкінці 2019-го Юрію Миколайовичу виповнилося б 90 років. А у травні 2020-го газеті «Маяк» буде 100. Значну сторінку в її історію вписав Юрій Балашов своїми нарисами, популяризацією поезії, роботою громадського кореспондента. Тож віддамо йому данину пам’яті.

Народився Юрій Балашов 30 грудня 1929 року у місті Горлівка Сталінської (тепер Донецької) області в родині службовців. У ранньому дитинстві разом із батьками переїхав до шахтарського міста Новоекономічне, все життя прожив у ньому. Тільки з вересня 1941-го до визволення Донбасу перебував у евакуації в Караганді, і роки війни назавжди врізалися у пам’ять, а пізніше вилилися у вірші.

Після закінчення середньої школи навчався у Дніпропетровському гірничому інституті, потім у Донецькому музичному училищі. Трудову діяльність розпочав 1949 року. Працював Юрій Миколайович на підприємствах тресту «Красноармійськвугілля»: у шахтоуправлінні № 2, на шахтах 3-3-«біс», № 4 «Гнилушанська» (Білозерськ), «Центральна» та інших.

Доля визначила для Юрія Миколайовича важкі іспити, складні життєві ситуації, нестандартні обставини. 1961 року потрапив у дорожньо-транспортну аварію, отримав тяжкі тілесні ушкодження, переніс клінічну смерть, втратив працездатність. У 32 роки повірив в існування Небесних Сил, для нього відкрилась духовна сутність буття. На щастя, на його шляху зустрічалось багато розумних, мудрих людей, які виявляли дружнє ставлення і підтримку як однодумці. Все це робило його сильнішим духом, а головне – душа його не черствіла, тягнулась до високого, прагнучи передати переживання поетичним словом. Він намагався бути корисним, затребуваним суспільством. Не шкодував сил і особистого часу, активно проводив громадську роботу.

З молодих років у Юрія виявлялись загострене почуття справедливості, бажання змінити світ, наповнити його добром, чистими почуттями людей. Все це знайшло відображення у його поезіях. Дар висловлювати свої думки, переживання, погляди на життя поетичним словом виявився рано. Перший його вірш був опублікований у союзній дитячій газеті.

Рік за роком літературний талант розвивався й вдосконалювався. Його вірші, нариси, фейлетони, замальовки публікувались у центральних, республіканських, обласних і місцевих виданнях. Та більш за все Юрій Миколайович запам’ятався як поет, керівник літературного об’єднання «Мрія» при редакції міськрайонної газети «Маяк». Це об’єднання щомісяця випускало літературну сторінку. Екземпляр першого її випуску, де позначено: «Дебют, 3 листопада 1973 року», нещодавно переданий до історичного музею.

Літературне об’єднання було дуже популярним серед творчої молоді. У дні його засідань у редакції «Маяка» було жваво й весело – молодь спілкувалася, ділилася своїми здобутками. У центрі був Юрій Миколайович – душа об’єднання. Всім хотілось почути враження метра від їхніх віршів. З його легкої руки на літературних сторінках з’являлися твори молодих авторів Лариси Ізюмченко, Віктора Переяслова, Тетяни Палій, Віктора Мороза, Сергія Мушкета, Віктора Кугаєнка та багатьох інших.

Юрій Балашов був також керівником літературної студії «Звенящий пласт» газети «Шахтар» шахти «Центральна». А з виходом першого номера газети «Родной город» і до останніх днів життя поета виходила літсторінка «Димитровский Парнас». Епіграфом до неї Юрій Миколайович взяв слова Пушкіна «Души прекрасные порывы».

Юрій Балашов любив творчу молодь, приділяв їй багато уваги, підтримував, допомагав, критикував. Він не терпів штампів, примітивної рими, відсутності у творах ідеї, моралі. Більшість починаючих поетів і письменників приймали критику із вдячністю, але були й ті, хто ображався. У нього вдома часто збиралися прихильники літературної творчості - це була своєрідна літературна вітальня. За чашкою чаю, іноді при свічах, точились жваві бесіди, читали нові й добре знайомі вірші. Юрієві Миколайовичу були до вподоби такі посиденьки, вони надавали йому сил та наснаги.

Наш герой був скромною людиною, без особливих амбіцій. За довгі роки творчості він мав вагоме літературне надбання, а окремого видання його творів не було. Тож 1995 року з ініціативи та за підтримки директора шахти «Центральна» Віктора Ковальова і друзів Юрія Балашова була видана збірка його віршів «Страницы времени». У восьми розділах різної тематики зібрані поезії, написані у різні часи. Чистим і яскравим світлом, любов’ю та добром віє від віршів Юрія Балашова. Вони і сьогодні актуальні, сприяють духовному, моральному, патріотичному вихованню молоді. Його вірші вивчають на уроках літератури у мирноградських школах.

Пам’ять про поета-земляка та його творчість зберігає син Володимир Юрійович, який люб’язно надав документи, газети, особисті речі батька із сімейного архіву для підготовки експозиції «Людина живе стільки, скільки її пам’ятають», розповів про життя та творчість Юрія Миколайовича. Зберігається вона також у бібліотеках Покровська й Мирнограда, Покровському історичному музеї, музеї шахти «Центральна». Телекомпанією «Орбіта» відзнятий документальний фільм про його життя і творчість.

Пішов з життя Юрій Миколайович 6 квітня 2004 року. Похований на мирноградському кладовищі «Степове», куди приходять його син, близькі та друзі. Він не забутий, отже, живий у пам’яті і спогадах.

Автор:
 Валентина Стрюк
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости