Мы в соцсетях

Всеукраїнський «Покровський ЛІТfest»! Вже традиційний. І йому аж 4 роки! Хтось може зауважити, мовляв, дитячий вік. Ми ж упевнені - він у нас підліток, бо розвивається з молодечим завзяттям і не зупиняється навіть в години розгулу страшного вірусу! Багато подій, з’їздів та зустрічей в усьому світі скасовано або перенесено у зв’язку з епідемстаном, ба навіть планетарне спортивне свято - Олімпійські ігри-2020 перенесено поки що на рік… А от наш фестиваль свою ходу зберіг. Завдяки сучасним інформаційним технологіям, звичайно. Та до всіх найпросунутіших технологій ще потрібні й інші фактори, вже чисто людські: розум, потяг, бажання, уміння творити…

У незбагненній царині Мистецтва машини тільки-но роблять перші кроки. Їх програмують, модернізують, чогось навчають… Проте, вже на цьому першому етапі їхнього розвитку серед людей більше цінується «ручна робота». Таких пальчиків і долоньок, як в людини, машина не матиме ще багато років чи й десятиліть, а такого серця, напевне, ніколи! Людське серце - неповторне, якщо йдеться про творчість. А розум + серце людини - це вже Боже творіння, тому воно не може бути перевершеним.

Роботу цієї зв'язки ми і спостерігаємо на нашому «ЛІТфесті». Саме це сполучення дає нам змогу насолоджуватися творами чудових аматорів з вкладеними в них потужними пристрастями, душевними поривами, щирими прагненнями, живими емоціями… Хочеться усе це розмаїття людських чеснот бачити, читати, слухати ще, ще і ще! І тому ми вдячні керманичам міськради та оргкомітету фестивалю за збереження і розвиток його традицій.

А традиції вже сформувалися. Насамперед, це професійне журі, що складається з маститих фахівців, котрі мають відповідний досвід і звання. Серед них Павло Кущ, Володимир Заїка, Юрій Шинкаренко, Валерій Кукушкін, Валерій Романько, Ігор Зоц та інші поважні особи.

Пригадаємо ще й Миколу Миколайовича Капусту, чудового художника-карикатуриста, перчанина, котрий ще рік тому брав плідну участь у роботі журі. Нині нашого веселого сміхотерапевта вже немає з нами — пішов у небуття, але ми пам’ятатимемо й цінуватимемо його вклад у розбудову «ЛІТфесту» в Покровську.

Нині ж настає черга молодих. І в нас така молодь є - майже юна, але вже достатньо досвідчена, знаюча, амбіційна й, головне - гідна спадку своїх академістів-попередників та корифеїв! Ось одна з них на фото - Ірина Сидоренко, можливо, майбутнє Покровського фестивалю.

Однак, лише бездоганним журі не обмежуються надбання літературно-музичного конкурсу. Бо головною складовою заходу все-таки слід визнати не його, а учасників конкурсу, номінантів. Це їхнє уміння дає нам змогу долучатися до прекрасного - високої музики, красного письменства, чистих людських взаємовідносин. Це їхні зусилля і прагнення показали спільноті його кращі духовні риси. Це вони зароджують в наших серцях благородні пориви й цілющі бажання: святу пам'ять, любов до ближнього й до Вітчизни - великої й малої; милосердя і жалість, цноту і щирість, загалом - спрагу довершеності, потяг до кращого, до миру, добра, віри в щасливе майбуття!

Усе це ми, члени журі фестивалю, кілька днів роботи з творами всотували, переосмислювали, мучилися під час оцінювання й розподілу призових місць. Яких, як буває завжди, хронічно не вистачало для відзначення всіх достойних і часто рівносильних робіт!..

Але нині, вже після свята, я б хотів хоча б частково компенсувати цей дефіцит і відзначити кількох номінантів, так би мовити, своєю владою - подарувати їм власні презенти, тобто свої книжки з автографами. Нехай вони дадуть можливість талановитим людям не розчаруватися в оцінках і надихнути на подальшу творчість, на роздмухування в собі пристрасті, жадоби до праці, на саморозвиток і вдосконалення своїх умінь. Тоді не забаряться і призи, і гран-прі!

Тож вважатимемо ці позаконкурсні призи авансами майбутнім переможцям. А для читачів перерахуємо їхні імена і роботи.

Приміром, хіба можна не закохатися у свою Вітчизну так, як її любить Наталя Внукова:

          Мій рідний край - привітна Україна,

          Де мама в перший раз розповіла

          Про почуття єдиної родини

          І вклала мудрість в ці прості слова…

          Мій рідний край - це стежка через поле.

          Мене за руку мама повела

          Туди, де я ще не була ніколи,

          Щоб від думок до серця шлях знайшла.

          Мій рідний дім - це пісня колискова,

          Що чула я, немовби уві сні.

          Співучість, ніжність маминого слова

          Дарує чуйність мамину мені.

          І де б я не бувала, повертаюсь,

          Щоб маму пригорнувши, зрозуміть.

          Всім серцем і душею відчуваю

          В країні рідній неповторну мить.

А чи можна ставитися до рідного слова з іншим розумінням, аніж у Євгена Хазова:

     Сталося це дивно й загадково,

     Сплинуло з тих пір чимало літ,

     Як одвічне та премудре Слово

     Нам створило цей безмежний світ.

     Вічне слово, наша рідна мова,

     Пелюстків троянди оксамит,

     Як весняні трави, смарагдова,

     Вишиванки соковитий колорит.

     Бережіть, цінуйте рідне слово,

     Справжнє слово не з пивниць лайно,

     Бо одне буває слово, як полова,

     Інше слово - золоте зерно.

     Відчувайте мудрість в ріднім слові

     Та любіть його до скону кожну мить,

     Як світанки, як лани шовкові,

     Як прозору в небесах блакить.

У кого не защемить серце, згадуючи про дитинство, - безтурботне, красиве, променисте?.. Про нього нам нагадав Анатолій Акіншин:

          За лес изогнутою леской

          Вела дорога полевая.

          По вечерам над Соль-Илецком

          Висела дымка пылевая.

          Сухие, выжженные травы

          Босые пятки нам кололи.

          Навстречу пестрою оравой

          Брели задумчиво коровы.

          Мы все из детства, все оттуда,

          Где нас любили и жалели,

          И жаль, что нет такого чуда,

          Чтоб люди вовсе не старели.

          Встают кресты и обелиски,

          И нас ведет дорога за́ лес

          Проведать тех родных и близких,

          Что возле елок прописались.

          На поиски земного рая

          Уходят лайнеры за тучи:

          Кто в ФРГ, а кто в Израиль, -

          Туда, где легче жить и лучше.

          Куда уйти, куда нам деться,

          Когда откроются границы,

          От мира памятного детства,

          От вас, священные гробницы?

А як красиво розповіла про сімейний оберіг Оксана Філіпенко:

     На серці так легко, щасливо,

     І знов розквітає душа.

     Бабусі рушник вишиваний

     У пам'яті знов ожива.

     На нім і калина і ружі,

     Небачених квітів танок.

     І врода країни й свобода,

     Колиска надій і думок.

     З дитинства немовби доносить

     Слова, що важливі в житті:

     «Хай буде щасливою доля.

     Людини краса - в доброті»....

     І серцем яснію, вдивляюсь

     У кожний бабусин рядок.

     Святиня нетлінна – місточок

     В майбутнє, із родом зв'язок.

     Квітуй, оберіг із дитинства,

     Життєву стежину встеляй!

     Допоки жива наша пам'ять,

     Країну й мене захищай!

Чудові роботи надали на конкурс Юлія Зубченко і Дарина Стеценко, Любов Чорна і Віктор Рева, Віталій Шайгорданов та Надія Останіна, Володимир Прохода і Єлизавета Вронська, Олександр Булатецький і Ольга Запорожченко, Ольга Станкевічус, Надія Новікова й інші талановиті учасники…

Насамкінець, організаторам заходу і газеті «Маяк», як інформаційному спонсору «ЛІТфесту», разом зі своєю глибокою вдячністю за підтримку і проведення чудового свята поезії та музики бажаю пошуків свіжих молодих талантів і серед номінантів, і у справі оновлення складу журі.

Фестивалю «Покровський ЛІТfest» бажаю подальшого розвитку і поширення «ареалу» учасників та статусу міжнародного. А ще - усім здоров’я й наснаги, свіжих ідей і нових творчих робіт, добра і миру, радості від роботи і спокою!

         Олександр Сидоренко, журналіст, письменник і перекладач, головний редактор і упорядник серії книжок «Золота бібліотека України», головний редактор газети «Абетка здоров’я»; громадський діяч, волонтер; м. Балаклія Харківської області

Автор:
 Pokrovsk.City
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости