Мы в соцсетях

У Гришиному 100-річчя відзначила Варвара Парамонова

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 09 декабря 2020
  • 0

Зі 100-річним ювілеєм привітали мешканку села Гришине Варвару Семенівну Парамонову. Епохальні події в житті країни її діти, онуки та правнуки вивчали й вивчатимуть за підручниками, а вона є їхньою ровесницею, учасницею, свідком.

Усі, з ким зводила доля Варвару Семенівну, відзначають її вміння й бажання працювати. Вона весь час у роботі - чи була це професійна діяльність, чи домашні справи. Навіть готуючись до ювілею, сама намагалася прибрати у будинку. У день народження сини вирішили прийти раніше, аби натопити піч, та матір уже все зробила сама. У неї завжди були впорядковане подвір’я, доглянутий садок, який радував око, а біля колодязя із журавлем можна було присісти, відпочити і посмакувати фруктами.

Доля послала Варварі Семенівні багато випробувань. Їй було лише два роки, коли померла матір. Батько одружився вдруге. Для дівчинка жінка завжди була мачухою, хоча від неї багато чому навчилася. Пережито і вистраждано у складні «голодні» роки чимало. Мабуть, таке суворе дитинство і повна поневірянь юність зробили її вимогливою і, перш за все, до себе. Значні корективи внесла в її життя війна. Невисока на зріст, худенька, вона встигала скрізь. Працювала коногоном у шахті, робочою на цегляному заводі, на залізниці, а в зрілі роки - телятницею, кухонною робітницею у місцевій лікарні. І завжди вірила у краще.

Як і переважна більшість повоєнних наречених, пізно вийшла заміж, бо хлопець-ровесник з їхнього краю, який згодом став чоловіком, пройшовши з боями Угорщину, Румунію, був важко поранений - куля пройшла у двох сантиметрах від серця - та довго лікувався у Грузії.

Подружнє життя склалося щасливо, жили дружно, ростили двох синів, працювали. Мамине слово у родині було законом - скаже, ніби відріже. Ніяких окриків, покарань, образ, а всі слухалися. Сьогодні навіть онуки знають, як молодший син Сашко мав необережність сказати на вулиці погане слово, а матір почула. Ох, і перепало йому тоді. Мама лише тримала в руках лозинку і не пустила її в дію, та це була наука на все життя. Синів завжди чекала після вечірніх прогулянок, аби переконатися, що все добре. Найтяжче було, коли старший син Володимир виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані: батько знав, що таке війна, для матері ж в усьому вбачалася трагедія. Та все склалося добре.

Сьогодні Варвара Семенівна оточена увагою і любов`ю синів, чотирьох онуків та двох правнуків. У 77 років стала вдовою, тож мешкає у будинку сама. Щодня по кілька разів її навідують сини, онуки, шанують, допомагають і жартують, що весною, тільки блисне сонечко, бабуся з палками і сапкою буде на городі, і вони точно не вгледять. Дай-но Боже на все здоров’я!

Автор:
 Pokrovsk.City
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости