Мы в соцсетях

Вахтанг Кіпіані: «Опір злу – це щоденна потреба людини»

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 26 марта
  • 0

Однією з найвагоміших культурних подій останнього часу в Покровську, Мирнограді та Добропіллі можна назвати презентацію книги Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» про кримінальну справу, життя і смерть нашого земляка, педагога, поета-дисидента. Її автор, український історик і публіцист, головний редактор порталу «Історична правда» приїхав на Донеччину 20 березня, а за день до цього суд зняв заборону на розповсюдження видання, накладену 19 жовтня 2020 року Дарницьким районним судом Києва за позовом Віктора Медведчука, колишнього адвоката політв’язня Василя Стуса.

Біографія Василя Стуса тісно пов’язана з Донецьким краєм: він зростав і навчався у Сталіно (нині Донецьк), зі срібною медаллю закінчив середню школу, з червоним дипломом - педагогічний інститут, викладав українську мову та літературу в Горлівській школі, працював підземним плитовим на шахті  «Октябрьська», був літературним редактором україномовної частини газети «Соціалістичний Донбас». Тож не дивно, що на зустрічі з Вахтангом Кіпіані, укладачем книги, що вже стала частиною історії України й за півтора роки встановила рекорд продажу серед нехудожньої літератури – близько 100 тисяч примірників, прийшло чимало людей, небайдужих до долі нашої держави та її героїв.

Срібна зала Покровської публічної бібліотеки зібрала науковців, педагогів, краєзнавців, членів громадської ради міста та творчого об’єднання «Суцвіття», працівників культури, військовослужбовців та волонтерів, всіх, кого хвилює правдиве відображення історії нашої країни. Вахтанг Кіпіані відразу зауважив, що його книга не досліджує літературну спадщину Василя Стуса – її метою було показати велич громадянина, борця з радянською репресивною системою. Вона створена на основі документів з архіву колишнього КДБ УРСР  - шести томів «кримінальної» справи, листів поета з тюрми, його записів, спогадів рідних та друзів, і показує, як під тиском змінюється свідомість «звичайної радянської людини» і народжується вільна, незламна особистість, готова захищати не лише свої права, а й тих, кому випали ще гірші випробування.

Василя Стуса доля не балувала: радянська система взяла його під пильний нагляд ще 1965 року, коли під час прем'єри фільму Параджанова «Тіні забутих предків»  він разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом  взяв участь в акції протесту, вставши із закликом засудити арешти української інтелігенції. Відрахування з аспірантури Київського інституту літератури ім. Т.Шевченка, відмови видавництв публікувати збірки його віршів... Літературна діяльність, звернення поета у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення прав людини і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили арешт у січні 1972-го за звинуваченням у «антирадянській агітації й пропаганді».

5 років позбавлення волі у мордовських таборах та 3 роки заслання до Магаданської області, де він працював на золотих копальнях. Повернувшись восени 1979 року до Києва, приєднався до Української Гельсінської спілки захисту прав людини. У травні 1980-го був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

Розповідаючи про «кримінальну справу» Василя Стуса, автор зупинився на ролі його адвоката Віктора Медведчука. Він зазначив, що 1980 року в залі суду Василь Стус був практично самотній: жодного знайомого обличчя, хоча він виступав з вимогою, «щоб у судове засідання мали доступ представники зарубіжної і радянської преси, а також ті особи, які хочуть бути присутніми у судовому засіданні». На його боці виступили тільки дві жінки – Михайлина Коцюбинська і Світлана Кириченко, а проти - держава СРСР, КДБ, прокурор, суддя, свідки та його адвокат, котрий не підтримав підзахисного, його клопотання , натомість заявив, що покладається «на розгляд суду». Він навіть не повідомив родині поета про початок судового розгляду, а Василю Стусу сказали, що рідні від нього відмовилися.

І знову табір, протести проти жорстокого поводження з політв'язнями, голодування, камера-одиночка, карцер... 47-річний поет і правозахисник Василь Стус помер 4 вересня1985 року. За офіційними даними, причина смерті  - зупинка серця, втім є й інші версії. Був похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Пермської області. У листопаді 1989 року, завдяки клопотанням рідних і однодумців, поета перепоховали в Києві, на Байковому кладовищі.

1990 року, ще за часів СРСР, постанови суду щодо Василя Стуса від 7 вересня 1972-го та 2 жовтня 1980 року були скасовані, справи закриті за відсутності в його діяннях складу злочину. Василь Стус був реабілітований.

Під час зустрічі Вахтанг Кіпіані відповів на безліч запитань, наголосив на важливості відновлення історичної правди та справедливості. Правда про нашого земляка, поета, борця проти зла, проти радянської репресивної системи, за права людини та незалежність України – на сторінках його книги, яку можна знайти у Покровській публічній бібліотеці, бібліотеках Мирнограда та Добропілля.

Автор:
 Любов Бастирева
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости