Мы в соцсетях

Що важливо для вчителя історії? На думку героїні нашої рубрики – вчителя-методиста, історика Ірини Шинкаренко, педагог, якнайменше, має виховати в учнів повагу до історії, зацікавити їх подіями минулого й спонукати робити висновки, щоб вони могли створити власне майбутнє, наповнене красою, миром та злагодою.

Ірина Шинкаренко народилась у Красноармійську. Батьки Валентин Іванович та Віра Гаврилівна Пантіни всіляко підтримували бажання доньки та сина навчатися, адже через Другу світову війну самі не змогли продовжувати освіту.

- Мама була родом з Дніпропетровщини, а тато приїхав на Донбас з Росії відновлювати шахти. У нашому місті вони прожили майже 60 років. Батьківська мудрість, родинне тепло, традиції, які вони берегли, не залишали мене байдужою. Вже дорослою у подарований мені красивий блокнот я записала цікаві фрази та приказки батьків, - розповідає Ірина Шинкаренко.

Ірина була відмінницею, грала на фортепіано, любила поезію та історію. Вона мріяла навчатися у Києві, на факультеті журналістики, але родина значила для неї надзвичайно багато, й уявити розлучення з рідними дівчина не могла. Вчителька історії Ніна Кирилівна Іванілова бачила потенціал учениці, її жагу до знань, бажання писати й порадила вступити до Донецького державного університету на історичний факультет.

- Ніна Кирилівна була професіоналом своєї справи, навчала нас завжди мати свою точку зору. Отримати вищу освіту на тому ж факультеті, що і вона, дуже почесно для мене, - говорить Ірина Валентинівна.

Спогади про школу № 5, про Ніну Кирилівну, про вчителів мови і літератури Ганну Марківну Проценко, Ніну Олександрівну Янкевич та багатьох інших Ірина Шинкаренко напише у своєму історико-публіцистичному нарисі «Школа на Первомайской».

Під час педагогічної практики студентка історичного факультету вже точно усвідомлювала, як важливо поважати своїх учнів та застосовувати в роботі з ними принципи педагогіки співробітництва.

- Мені був 21 рік, перші уроки я проводила з десятикласниками, котрі були лише на декілька років молодші за мене, хоча й набагато вищі на зріст, - сміється Ірина Валентинівна.Але вони сприйняли мене як педагога. З того часу минуло більше 40 років, а я й досі пам’ятаю вірш одного з учнів: «Вы вошли в этот класс незаметно, и как будто немного смутились. Вы еще никого не учили, зато сами так долго учились…».

Працювати молода вчителька історії почала у Димитрові, в школі № 18, де по-батьківськи піклувався про своїх підлеглих Віктор Григорович Огіренко. Ірині Шинкаренко було добре серед колег, але вона мріяла працювати у школі, в якій навчалась. Тому згодом повернулася до рідного навчального закладу і 13 щасливих років викладала там, де поруч були її вчителі. Потім працювала в ліцеї «Надія» та Красноармійському індустріальному інституті. Зараз Ірина Валентинівна - вчитель історії ЗОШ № 12.

- Я пишаюся, що першою в нашій родині отримала вищу освіту, що залишилась вірною своїй професії. Урок для мене, ніби театральне дійство, мандрівка у часі, і я маю одну з головних ролей, завжди намагаюся зацікавити, надихнути та навіть здивувати учнів, - розповідає наша героїня.

Більшість її друзів – це колишні учні та студенти. Вони телефонують або заходять у гості, щоб розповісти про свої успіхи, подякувати за підтримку, а вона щиро радіє їхнім перемогам.

Ірина Валентинівна проводить цікаві заходи для дітей, сама бере участь у краєзнавчих фестивалях і наукових проєктах. З однодумцями виготовляє краєзнавчі календарі, присвячені історії Покровська, пише історичні нариси. Вона небайдужа до всього, що відбувається у місті.

Незмінною підтримкою Ірини Валентинівни залишається її чоловік Юрій Шинкаренко. Студентом консерваторії Юрій побачив в електричці гарну дівчину, яка читала статтю з політекономії, і вирішив познайомитись. Вони говорили дуже довго, до Донецька, а потім – весь час до рідного міста. Здається, ця розмова продовжується до сьогоднішнього дня.

- Нашій сім’ї виповнився 41 рік, нам і досі цікаво разом. Юрій - мій коханий чоловік, співавтор спільних творчих проєктів, завжди підтримує та усіляко піклується про мене. Він найкращий друг і люблячий батько для наших дітей, - говорить Ірина Шинкаренко.

Найбільшу радість подружжю Шинкаренків приносить спілкування зі своїми п’ятьма «вітамінчиками» - онуками, завдяки яким вони відчувають себе молодими. Історія продовжується.

Автор:
 Pokrovsk.City
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости