Мы в соцсетях

Науковці Донеччини: життя і діяльність після 2014-го

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 07 апреля
  • 0

Серйозна наукова робота із залученням міцної фінансової підтримки від держави у Донецькому регіоні розпочалася у середині 60-х років минулого століття й ознаменувалася створенням низки науково-дослідних інститутів, відведенням земельної ділянки і початком розбудови ботанічного саду, будівництвом житла для запрошених із різних куточків СРСР вже визнаних і молодих талановитих вчених, організацією і реорганізацією закладів вищої освіти у Донецьку.

1965 року був створений Донецький науковий центр, який об’єднав всю наукову спільноту, органи влади і промислові підприємства задля вирішення регіональних проблем і забезпечення всебічного розвитку регіону. І таки забезпечив! Донеччина стала не тільки розвиненим промисловим регіоном, а й науковим осередком, авторитетним серед вчених всього світу: роботи та знахідки донецьких науковців вже давно і широко відомі за кордоном.

Вчені – це абсолютно мирні люди. Тому страшні події військової агресії Російської Федерації 2014 року стали справжньою трагедією для науковців, викладачів вишів і студентів Донецька та міст нашого регіону, змусили багатьох покинути власні домівки і «тимчасово переміститися» на території, де не йдуть бойові дії. Це зрозуміло, адже науковці, як і інші люди, хочуть бути щасливими, жити в своїх затишних оселях у мирі і злагоді з собою та світом. Їхньою єдиною відмінністю є ототожнення професії з життям. У вченого немає початку і закінчення робочого часу, вихідних та відпусток від улюбленої, але дуже непростої справи – наукового пошуку. Саме тому життя науковців-переселенців є нелегким і бентежним.

Де наразі живуть вчені Донеччини? Чи залишилися вірними своїй професії? Варто знати, як облаштувався кожний переміщений науковий колектив. А перша розповідь – про Донецький науковий центр Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України.

2014 року ми перемістилися до міста Покровськ і розташувалися у будівлі Донецького національного технічного університету, який теж був передислокований до власної філії, і гостинно прихистив нас у своїй новій оселі. Крім наукової, основна наша робота – організовувати і координувати діяльність наукових установ. Що це означає?

Наприклад, щоб обмінятися результатами роботи з колегами, почути запитання і відгуки фахівців, вчені проводять наукові конференції. Це надзвичайно корисна і необхідна справа. Але такі заходи дуже специфічні, тому широкому загалу незрозумілим є те, про що там йдеться. Жоден промисловець чи бізнесмен не побачить корисний для себе проєкт у матеріалах наукової конференції. Але саме наука повинна підтримувати розвиток промисловості, бути потрібною для практичного життя. Сприяючи таким процесам, Донецький науковий центр організовує зустрічі науковців із підприємцями, бізнесменами, представниками влади, на яких вчені презентують свої проєкти та здобутки у привабливому для інвестування і впровадження вигляді, адаптованому для сприйняття нефахівцями. Це дуже важливий аспект нашої роботи, що сприяє, з одного боку, розвитку виробництва, з іншого, - додатковому фінансуванню наукових досліджень з не бюджетних коштів.

Ще один, можливо, найважливіший напрямок – це молодь: виявлення талановитих, здатних до наукового пошуку юнаків і дівчат, надання їм можливості спілкуватися і навіть працювати з метрами науки в тій галузі, яка їм цікава, допомога у пошуку місця реалізації своїх наукових амбіцій тощо. Для цього ми організовуємо велику кількість заходів за участі установ і науковців Національної академії наук України, викладачів вишів, учнівської та студентської молоді.

У драматичні, а для декого й трагічні 2014-2015 роки ми стали центром збору інформації та координації влаштування на нових місцях наукових установ, що вимушені були передислокуватися і продовжувати наукову роботу в нових умовах. Академічні Донецький фізико-технічний інститут ім. О.О. Галкіна, інститути фізико-органічної хімії і вуглехімії ім. Л.М. Литвиненка, економіки промисловості, економіко-правових досліджень ім. В.К. Мамутова і низка інших перемістилися до Києва, є установи-переселенці у Дніпрі, Слов’янську, Кривому Розі... Така ж доля спіткала і виші Донецька, Макіївки, Горлівки, Луганська – вони розмістилися по всій Україні.

Чи це було легко? Звісно, ні. Але ми починаємо розповідь не для того, щоб викликати співчуття. Ми розповімо про історії успіху – історії тих закладів, котрі в надскладних умовах залишилися мужніми, стійкими, вірними своїй справі, професії, науці і Батьківщині.

      Олена Кучер, в.о. директора Донецького наукового центру НАН і МОН України

Автор:
 Pokrovsk.City
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости