Мы в соцсетях

Велосипедний транспорт - тихий, надійний, екологічно чистий - з'явився майже 200 років тому і здобув величезну популярність у всьому світі. У чому секрет такого успіху? Поїздки на велосипеді зміцнюють серцево-судинну систему, поліпшують зовнішній вигляд, підіймають настрій, дарують життєвий тонус. Про це не з чуток знає ветеран велосипедного спорту, громадський інструктор, активний житель Покровської громади Микола Санін, який яскраво сяє у сузір’ї спортсменів нашого краю.

Перші роки життя Миколи Саніна пройшли у селищі Новоекономічне. Наче приємний сон, у пам’яті хлопчика лишилися великий луг та квіти у бабусиному садку. Згодом родина Миколи переїхала до Рівного - рідного села батька.

- Мені чотири роки, на дворі білосніжна зима, а у хаті тепло й затишно. Раптом – стукіт у вікно. Моя матуся Поліна усміхнулася й говорить:«Піди-но подивись, хто це прийшов». Я до дверей - а там тато Василь повернувся зі служби в армії. Це був один з найщасливіших моментів мого дитинства – ніжний сміх мами та міцні обійми тата, - згадує Микола Васильович.

Поліна Афіногенівна була гарною майстринею і вирішила навчити непосидючого сина вишивати, аби розвинути старанність і уважність. Василь Дорофеєвич підтримав дружину й водночас навчав Миколу випилювати лобзиком фігурки з деревини. Заохочували батьки і до занять спортом. Спочатку подарували синові триколісного залізного друга, згодом велосипед «Орлёнок». На перших шкільних змаганнях він вже завзято крутив педалі на своєму «орлятку», змагаючись із суперниками на великих велосипедах.

Дозвілля хлопчика було різноманітним: риболовля, велопрогулянки з друзями, творчі заняття з татом і мамою. Часто ввечері, підсвічуючи ліхтариком, читав книжки та уявляв себе помічником Шерлока Холмса. Любов до читання залишилася з ним на все життя. Захоплювався дресируванням та навчив свою першу собаку Жанку виконувати основні команди. Домашня улюблениця грала з хлопцями та з легкістю допомагала маленькому Миколці-міліціонеру знаходити «бандитів», де б вони не сховались. Через багато років його інша собака Дінга стала кращою на кінологічній виставці.

Навчався Микола Санін у сільській школі Рівного, потім у ЗОШ № 4 селища динасового заводу. З теплом згадує вчителя фізкультури Микиту Микитовича, який прищепив любов до спорту.

- Коли у 1966 році оголосили змагання з велосипедної гонки, я з радістю взяв участь. Мама дуже хвилювалася за мене, але відпустила. Це було на Дніпропетровській трасі, пам’ятаю, тоді крутив педалі так швидко, ніби востаннє. І «накрутив» на перший юнацький розряд, - усміхається Микола Санін.

Після 8 класу юнак вступив до Донецького сільгосптехнікуму. Невдовзі важливе місце в його серці зайняла студентка Віра, яка підтримувала коханого та розділяла його хобі. Микола вирішив серйозно зайнятися спортом. Тренер Микола Чопенко, вперше побачивши хлопця, сказав: «Ти ж до педалей не дістанеш! А хоча…Приходь завтра на тренування». Серед тридцяти охочих займатися велоспортом залишилось менше десяти, серед них - і Микола. Завзятий юнак увійшов до збірної команди «Колос». Неодноразово брав участь в обласних та республіканських змаганнях. У 1969 році отримав першість СРСР серед сільських спортсменів та став бронзовим призером у командній гонці. Через рік у змаганнях між сільгосптехнікумами команда отримала золото, а в індивідуальній велогонці Микола став срібним призером.

У 70-х роках спортивна витримка допомагала під час строкової служби у танкових військах у Германії. Там Микола Санін брав участь у змаганнях за першість радянських військ та показав себе як першокласний спортсмен. Одружився з Вірою Леонідівною та залишився на надстроковій службі. Після навчання на факультеті фізичного виховання Володимирського педінституту Микола Санін разом з молодою дружиною прибув за направленням до Лисівки, де їх гостинно зустріли місцеві жителі.

Микола Васильович намагався бути таким же гарним вчителем, як колись його наставники. Учні й сьогодні поважають та з гордістю згадують Миколу Саніна, вчителя та керівника гуртка велосипедистів, який був для них прикладом у підкоренні вершин велоспорту.

Спортивним щоденникам Миколи Саніна більше 50 років. Коли гортає їхні сторінки, перед очима, ніби кадри кінострічки, постають старенькі вулички колоритної Одеси, велопробіг у Мукачеві, змагання під час пилової бурі 1969 року, дружні тренування у Донецьку, перемоги та години виснажливих тренувань. Серед записів – і особисті рекорди: більше 12 тисяч кілометрів, які він подолав на велосипеді за один сезон.

Девіз «Не дай собі заіржавіти» мотивує Миколу Васильовича докладати максимум зусиль у досягненні цілей. Завзятого, активного та доброзичливого педагога обрали сільським головою.

- На посаді сільського голови я був протягом семи років. Хотів, щоб люди жили у комфорті, могли творити і розвиватися. Було важко, але я завжди відчував підтримку, надійне плече друзів і однодумців. Доводилось і в день, і вночі вирішувати багато соціальних проблем, займатися благоустроєм села, вирішувати питання будівництва дороги з Лисівки до Новогродівської шахти, освітлення вулиць, водопостачання, адже найважливішим у такій роботі є уважне ставлення і піклування про людей, - розповідає герой нашої рубрики. - Потім влаштувався на шахту 1/3 «Новогродівська», був членом профкому дільниці та брав участь у спартакіадах вугільної промисловості.

Микола Санін був учасником колективу художньої самодіяльності «Лисовские ребята» та громадським кореспондентом, писав про життя односельчан, робив фотознімки важливих подій. Більше тридцяти років тому журналістка газети «Маяк» Ранса Гордієнко у статті «Невгамовний Санін» влучно охарактеризувала Миколу Васильовича: «Ще не пам’ятаю випадку, щоб йому не було про що розказати. Не в його характері бути поза життям». І дійсно, Микола Санін вже на пенсії, але бере участь у спортивних акціях, конкурсах та змаганнях, є одним із засновників велоклубу «Темп».

Своїм найбільшим досягненням вважає міцну та велику родину. Берегиня сімейного вогнища, майстриня та турботлива господарка – кохана дружина Віра Саніна усі ці роки була опорою для свого чоловіка й подарувала йому трьох чарівних та таких же талановитих доньок. Діти й онуки мають активну життєву позицію, радують дідуся своїми спортивними та творчими здобутками, підтримують його в усіх починаннях.

 

Автор:
 Pokrovsk.City
Комментарии:

Выбор редакции

Последние новости