Автор про себе: Володимир Касьяненко
Народився у селі Володимирівка Межівського району.
Закінчив середню школу, майже рік навчався у Дніпропетровському сільськогосподарському інституті. Кинув навчання, бо 1) потрібно було заробляти на життя; 2) більше цікавила художня література.
Після служби в армії оселився в Красноармійську. Закінчив філфак Черкаського педінституту. У школах Красноармійська викладав російську мову і світову літературу. Вів гурток молодих талантів в ЗШ №10, гуманітарній гімназії, КНВК.
Випустив три збірки поезій та прози своїх учнів і чотири - власних, серед яких «Барви осені» - у 2010 році, «Троянди і полин» - у 2016-му.
Член Конгресу літераторів України. Є одним із засновників літоб’єднання «Сфера».
* * *
Примара-місяць вільною водою
Гребеться поміж павутиння зір.
Звід неба мною вже зачитаний до дір,
А все любуюсь Всесвіту красою.
У час такий зоріють помисли безгрішні
І жити хочеться. У місті лунко й чисто:
І ангели, і демони пішли по хатах атеїстів
Речами вабити на справи добрі й грішні.
І десь далеко, з світлої зорі,
Напружує і береже нас Невсипуще око,
І знову укладає Він із Мефістофелем парі
Про зміст життя людини, про неспокій.
* * *
Коли твій розум спить,
Диявол оглядає душу,
Щоби у сонного собі
Урвать твого єства частину,
Собі подобу щоб зліпить,
Здавить і сплющить.
Й за провину,
Що розум спить,
Піднять на щит,
Що означає:
Є податливою глина,
Коли твій розум спить.
* * *
Дим від вогнища стелеться низько,
Половинить романтику в хаті.
Ми зустрілись занадто вже пізно,
По-юнацьки щоб жити й кохати.
В двері стукає осінь барвиста,
І палають рожеві думки…
Розірвалася нитка, розбіглось намисто,
І збирати його нам уже не з руки.
А в очах твоїх зоряне небо,
Пурпурові вітрила надій,
На устах поцілунків потреба,
Романтичне сприйняття подій…
В долі нашій є ласка і милість
Досягати того, що в душі наболіло.
Значить, в тому і є справедливість,
Що зустрітись нам Небо веліло.
* * *
Крутить вітер листя у саду –
Знать, і це записано у долі:
Сам не знаю, де я, посивілий, упаду,
На якому полі.
Що вже Там записано, на небі,
І які Там зводяться рахунки
Із моїх пристойних і ганебних
Вчинків, поглядів, цілунків?
Все, що в наші пишеться скрижалі
Й за цидулками збирається у повість,
Все, до крапки, зачитається у залі,
Де судом найвищим служить совість.
Й там-то перед браттями по крові
Цій присяжній очі не закрити
І в останньому своєму слові
Не зіслатись на вихровий вітер.
* * *
Три дні, як три роки… Мигнула
І зникла, калино моя ти гірка, -
І серце іще не забуло,
І мозок чекає дзвінка.
І тиша, і гладь… Заснуло
Надовго вино у чаші…
Опале листя минулого
Лягло на відносини наші.
Їх в стежку втовче перехожий,
Чи дачник згребе на потребу –
Все впише в реєстр доглядач із ложі –
Володар дев’ятого неба*.
Дивлюся на хмари: пливуть купчасті
По небу досяжно-високі…
Потрібен мені спокій.
*Володар Девятого неба – Божий розум (за Данте Алігєрі)
