Ім’я Марка Залізняка широко відоме не тільки у нашому краї, а й далеко за його межами. Він був людиною творчою і зібрав для нащадків неабиякий доробок спогадів, думок, сумнівів, міркувань, що були власноручно занотовані в учнівських зошитах, зафіксовані у фотографіях. Більша частина архіву Марка Залізняка була передана до центрального історичного архіву, але часточка безцінних скарбів потрапила і до Покровського історичного музею. Серед них - унікальна записна книжка, записи в якій велися з 1917 року.

Цей експонат звертає на себе увагу цікавим наповненням, яке дає привід для досліджень не тільки краєзнавцям, а й етнографам і навіть метеорологам. Ось декілька пунктів змісту цієї книжечки, «оглавленія сея книги»: «Таблица умножения», «Адреса знакомых», «Из солдатской жизни», «Как делать вино», «Как лечить зубы», «Кормление грудного ребенка», «Затмения по Брюсу», «По огородничетву», «Азбука Морзе», «Имущество Матроны» (першої дружини) та інше.

У межах однієї статті неможливо докладно розповісти про увесь записник, тому зупинимося лише на одному розділі. Так, згідно з переліком у записній книжці, «имущество Матроны» складалося з десяти зимових та десяти літніх хусток, одинадцяти «бабських» сорочок, шести спідниць, двох кожухів, однієї свитки, десяти утиральників, п’яти скатертин, трьох волових ряден, п’яти подушок та ще багато чого іншого. Останній у списку - сундук, який завжди був невід’ємною частиною жіночого майна. Додатково чорнилами, скоріш за все, пізніше, було зроблено нотатки, що було обміняно, що віддано іншим, а що вже зносилося. В кінці підсумок: «Всего 6270 руб.».

Особливу увагу у цьому переліку майна приділяємо бебешкам, карасям та рябчунам. На жаль, у інтернеті було знайдено тільки одну влучну відповідь, що рябчун – це різнобарвний домотканий килим. Про «бебешку» лише повідомляється, що вираз «вбиратися бебешкою» (про жінку, розмовна форма) – це носити костюми, схожі на дитячі. Про «карасі» зовсім немає ніяких варіантів, окрім як у звичному для нас значенні (карась – річкова риба). Тільки з записника відомо, що вони чорні.

Лише сто років минуло, а про ці поняття майже немає ніякої загальнодоступної інформації. Такий ось записник – лише один музейний експонат, невеличкий предмет, а скільки історичних цікавинок він зберігає в собі і дає привід, нам, сучасникам, замислитись над потребою збереження традицій, культури та історії.