Про автора:
Любов Костянтинівна Чорна народилася 1950 року на Дніпропетровщині. Освіту одержала на Донбасі, тут і залишилась жити та працювати. Бухгалтер, начальник контрольно-ревізійного відділу... 30 років віддала динасовому заводу.
Автор книг «Слышу я звучанье лир», «До життя то жадоба нестримна», «А пам'ять залишається», колективних збірок «Царина степу», «И свет земной и свет духовный», «Прекрасне місто Красноармійськ», «Перлина степова», «Лицарі слова», «Сонячна криниця», «Сонячне суцвіття».
Є членом творчого об’єднання «Суцвіття», публікується у газетах «Суцвіття», «Маяк», «Родной город», «Донеччина».
Переможець і дипломант літературних конкурсів «Струни душі», «Донецькі зорі», «Шахтарські менестрелі», «За батьківщину».
Член Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України».
Все для тебе
Я тобі подарую сонце
Яскраве, іскристе, славнеє.
Я тобі подарую небо
Високе, блакитне, яснеє.
Бажаєш, приборкаю вітер?..
Рушійний, на подвиги здатний.
А ще подарую літо,
Теплеє і благодатне.
Я пісню тобі подарую
Величну, із квітів сплетену.
Казковий замок збудую
Захмарний, мріями зведений.
Хочеш, із лісу безкрайнього,
Де сосни тьмяніють смолою,
Принесу тобі воду дзеркальну я
Росу, даровану травою.
* * *
В світі, де немає зла
Ясним вогнем любов пала.
І ніжним дотиком весни
Шепочуть трави: «Любим ми…»
Шепоче вітер у гаю:
«Тебе люблю, тебе люблю…»
Вслухаюся у звичний спів
Моїх улюблених птахів.
Квітуче поле шле любов,
Кивають соняхи нам знов.
Калина стигла за вікном
Тьмянить п’янким терпким вином.
Джерельця чую дзвін рясний,
Такий грайливий і живий.
Рум’яний ранок бадьорить,
В обіймах з сонечком не спить.
Несе тепло для нас з тобою
І я любуюся красою.
* * *
Казалось все, тупик.
За гранью пустота...
И мысль летит по замкнутому кругу.
Но мир велик.
И тает темнота -
Я друга чувствую протянутую руку.
И неба синь вокруг,
И солнца теплоту.
И пенье птиц взлетает к поднебесью.
Спасибо, друг,
За твой совет, поддержку и за песню.
* * *
У кожній росяній краплині
Я бачу всесвіт, зорі й хмари,
Щоб це розгледіти, людині
Не треба мати окуляри.
О.Морозов
Я в квітах бачу щедре літо,
У долах – річку гомінку.
Буяє в полі стигле жито
І виганяє геть нудьгу.
Земля добірна, величава.
Така, що гордість розпира.
В соку розквітла ніби пава,
Земну красу всім розкрива.
Вона годує, одягає,
Милує барвами із трав.
Лозою нам верба співає
Та заглядає прямо в став.
І думка лине в небо птахом,
Вирує кожен день життя.
Така земля добром багата -
Хай в щасті буде майбуття!
