Часто чула від старших за віком людей: «Якби повернутись у минуле, років на 20-30, то і подумав би не так, і зробив би не так, і дурниць би не наробив». Не замислювалася над цим, поки була молода, не мала життєвого досвіду. А тепер, коли літа повернули на восьмий десяток, дуже хочеться повернутися у молодість. На жаль, це можна зробити лише подумки.
Становлення нас як громадян припало на другу половину ХХ століття. Ми були щасливі, бо вірили у світле майбутнє. Ще трохи - і велика держава під керівництвом партії побудує соціалізм, а потім і комунізм. Мріяли, сподівались, та не так сталося, як гадалося. Як говорить китайська мудрість, не дай Боже жити в епоху змін. Саме така доля випала нашому поколінню. Ми вірили, що колесо історії повернути не можна. А воно повернулось, коли Сталіна винесли з мавзолею. «Хрущовська відлига» дала старт надіям на зміни. Обмежені у інформації, ми думали, що гірше не буде. Для нас, молодих, було добре, ми жили у той час, коли починалась рок-музика. «Машина часу» Макаревича, туфлі-лодочки, зачіска «бабетта», «стиляги»...
Повз нас проходили важливі питання становлення держави - України, нової людини. Що ми знали про минуле нашої Батьківщини? Лише тепер є інформація про наші прадавні часи, бо тоді ми, «малороси», наче й не мали своєї історії. Я не знала, що Анна – донька Ярослава Мудрого, котра стала королевою Франції, була високоосвіченою, володіла п’ятьма мовами. Для своєї коханої король побудував храм-резиденцію. Через десяток століть українська громада і небайдужі люди викупили цей храм, що несе тепер слово Боже про віру, надію, любов на всіх мовах.
Це приклад прекрасного минулого. А сьогодення? Хто вони, герої, таланти України? Чи знаємо ми, що права і свободи у конституції запорізьких козаків старші на 77 років за конституцію США? Що ми знаємо про художника Сергія Васильківського, який зробив в українське мистецтво такий же внесок, як і Тарас Шевченко у літературу. Хто вони – герої Крут, січові стрільці? Євген Коновалець, шестидесятники Василь Стус, Юрій Шухевич, патріоти УПА і не тільки вони боролись, віддавали життя за свободу, волю рідної землі і за нас. Вони були сучасниками мого покоління, однак про них ми не знали. Лише тепер розуміємо, що незнання історії не знімає відповідальності. Хтось сказав: «Я люблю вас усіх, та найбільше люблю Україну. Саме у тому провина моя».
У ті часи ми, молоді, вірили, що кожен своєю працею і навчанням наближав прекрасне майбутнє. Ми пишались, що Юрій Гагарін – перший у світі космонавт, Валентина Терешкова – перша жінка-космонавт. Ми знали про БАМ, освоєння цілини, про спортивні досягнення у художній гімнастиці, хокеї, боксі, футболі, прагнули до того, чого не мали, і нехтували тим, що було поряд. Україна ніби працювала на прекрасне майбутнє, а воно все віддалялось.
Кінець 80-х років ХХ століття - безробіття, інфляція, емоційне навантаження... А може, це історична закономірність? Штучно створена імперія вічно існувати не може. Доказ цьому – римська, монгольська та інші імперії. Далі були «лихі 90-і»… Ми стояли у чергах за хлібом, милом, сірниками. Товари «по блату», спекуляція, відсутність всього дали нам зрозуміти, що не все добре у нашій хаті.
1991-й - розвал великої імперії СРСР. Ми отримали волю, а що з нею робити – просто не знали. Ми продовжували чекати вказівок, постанов, розпоряджень, не вміли приймати власні рішення. І цим скористались ті, хто привів народ до зубожіння. Ставши мільйонерами, вони написали закони «під себе». І збулась народна приказка: «Закон, як дишло, куди повернув – туди і вийшло». Суспільство розділилось на дуже багатих і дуже бідних. Гроші почали вирішувати все. Від виборів до «прихватизації».
Академік Амосов на запитання, що найголовніше у житті, відповів: «Розум, людина, суспільство». Саме цього бракувало керівній еліті, кожному з нас і суспільству. Перебудова, зміни в усіх сферах життя не принесли обіцяного раю. Український вчений-мовознавець Микола Погрібний писав:
Ліна Костенко написала: «Раніше лінію оборони тримали пам’ятники. Тепер лінію оборони тримають живі». А Лев Толстой у «Війні і мирі» устами свого героя Андрія Болконського сказав: «Програє той, хто дуже хоче виграти». Саме так і буде – бо з нами віра, любов до свободи і Вітчизни.
Ю.Т. Тукало, пенсіонерка
