Люблю свою професію за те, що завдяки їй часто доводиться подорожувати, спілкуватися з різними людьми, доходити до суті проблем, а іноді й сприяти їх вирішенню. Ось і цього разу, збираючи матеріали для статті про підготовку району до зими, ми побували у багатьох селах та селищах. І серед здебільшого позитивних зрушень зіткнулися з прикрою ситуацією. У закладі культури села Миколаївка при цілком справній і не так давно відремонтованій системі опалення відсутнє тепло. Чому так?

Як тільки у районі заговорили про об’єднання громад, Миколаївку почало лихоманити. Про те, хто з ким хотів би об’єднатися, зараз говорити не варто. Слід лишень зазначити, що у момент, коли в рамках оновленого законодавства всі заклади культури передавались на баланс району, сільська влада вирішила залишити сільський клуб собі, мовляв, не довго нам з районом жити. Процес децентралізації, як бачимо, затягнувся, а прийняті з опалу рішення залишилися, і з ними - купа проблем, з якими зустрілось село. 

І ось ми вирушаємо до Миколаївки. На порозі сільського закладу культури нас зустрічає завідувач клубу Ганна Мацько. Усміхнена і жвава, видно, що попри всі труднощі, вона не втрачає оптимізму, одним словом, ентузіаст, яких у сільській місцевості чимало. Згадалось, як роки чотири тому ми приїздили до Миколаївського клубу на урочисте відкриття «Світлиці». Завдяки ініціативній громадській організації під керівництвом Валентини Димитрової за грантові кошти тут були зроблені чималі обсяги робіт. Відремонтована покрівля, приведена до ладу бібліотечна кімната, «Світлиця» та хол, який пристосували під невелику залу (на ремонт основної глядацької зали коштів не було). Всі відремонтовані приміщення тоді закільцювали системою опалення, встановили новий котел.

Але чому ж зараз у закладі культури холодно? Відповідь банально проста і в той же час шокуюча – у сільському бюджеті не знайшлось кількох десятків тисяч гривень, щоб забезпечити клуб вугіллям на опалювальний період. Все це виглядає ще більш прикро на фоні тих масштабних ремонтів, які нині відбуваються в інших закладах культури Покровського району. Гришино, Гродівка, Успенівка, Новотроїцьке, Удачне – у цих населених пунктах вже тривають або ось-ось розпочнуться ремонти, кошторис більшості з них - понад мільйон гривень. А у Миколаївці не знайшлося грошей на вугілля…

Сказати відверто, іноді у клубі топиться – це завідуюча приносить з дому вугілля, щоб підтримати хоч якесь тепло перед концертом чи іншим заходом. Адже люди хочуть працювати, дарувати односельчанам свою творчість, проводити урочистості. Та й шкода втрачати те, що було збудоване гуртом, громадою. З болем у серці Ганна Олександрівна показує похмуру глядацьку залу, яка просто вимагає ремонту. Приблизно у такій залі, але у іншому селі, нині проходить реконструкція, проте це, з відомих вже причин, не про Миколаївку…

У Миколаївському будинку культури стало гамірно – дівчатка прибігли на перерві зі школи, котра знаходиться поблизу. Ганні Мацько є чим їх зацікавити - жінка створює чудесні, просто неймовірні ляльки-мотанки, разом із дітьми виготовляє поробки з шерсті, мушлів та інших матеріалів.

А бібліотекар якраз готує нову книжкову виставку.

Мине ще якихось пара тижнів - і в замерзлому закладі культури вже не можна буде всидіти. Проситимуться клубники до школи, щоб творити, так би мовити, «у приймах». Адже, на відміну від закладу культури, у школі дуже тепло.

За словами директора Володимира Димитрова, минулого року з районного бюджету було виділено мільйон гривень на придбання двох нових котлів та ремонт системи опалення у школі.

І зима показала – кошти витрачені недарма. У закладі освіти стало набагато тепліше, а споживання вугілля суттєво скоротилося. Тож років за п’ять капіталовкладення, безперечно, окупляться, а ефект діти і вчителі відчувають вже зараз.

На цьому районна влада не зупинилася – у поточному році у Миколаївській школі буде покращена покрівля, проведена реконструкція актового та спортивного залів. На ці потреби також виділено мільйон гривень.

Поглянули ми на школу у Миколаївці – око радіє. Гарна, як писанка, світла, тепла і затишна. Під’їздять до неї учні на новенькому автобусі, котрий, до речі, також минулого року придбали за районні кошти. Словом, ідеальна картина. І лише одна маленька деталь псує враження – стара, побита, покручена огорожа навколо школи. Говорять, сільський голова обіцяв її полагодити, проте, поки що лише «обіцяв». 

Від’їздимо з Миколаївки – проводжає нас заросла бур’янами автобусна зупинка. Стає зовсім сумно…

А ось вже й село Гришине, і та зала, у якій ведеться реконструкція – найстаріший заклад культури району, мабуть, вперше за свою 115-річну історію бачить такий масштабний ремонт. Чи знали ви, що Гришинський сільський будинок культури ще царя пам’ятає? Збудований він був у 1902 році, коли востаннє тут робили ремонт, мало хто пам’ятає. Говорять, у 1976 році перекривали покрівлю, а у залі на стіни наліпили гіпсові плиточки. Минуло чотири десятки літ, а місцеві артисти й досі згадують тих майстрів, адже гіпс як матеріал протипоказаний для закладів культури, він глушить звук - ніякої акустики.

Директор Гришинського центру творчості і дозвілля Олена Воробйова не натішиться – об’єм ремонтних робіт у закладі просто величезний. Вже перекрили покрівлю, утеплили горище, ведуться масштабні внутрішні роботи, буде збудована індивідуальна котельня. На все це з районного бюджету було виділено понад 2 мільйони гривень.

Побували ми і у Гродівці. Про це успішне селище з надзвичайно активною громадою буде окрема розмова, адже кількома словами тут не обійтись. Але в контексті цього матеріалу треба сказати, що Гродівський будинок народних традицій зараз знаходиться на балансі району. І це, за словами селищного голови Людмили Руденко, добре, бо одній громаді такий заклад утримувати дуже складно. Людмила Петрівна розповідає, що з концертами у їхньому закладі культури побували артисти з багатьох міст України, їм подобалась сцена. Проте усе потребує оновлення, сучасного наповнення. Гродівці зуміли зберегти те, що було, але потрібно створювати й нове.

Районна влада допомогла відремонтувати покрівлю, а нині ведуться ремонтні роботи у молодіжному центрі розвитку громади, котрий розташовуватиметься у закладі культури - це спільна програма області, району та селищної ради.

Швидко минає час. Нам на зміну прийдуть нові покоління, і вони будуть робити висновки про наші вчинки та рішення. Хтось залишить нащадкам нові здобутки, а хтось не зможе зберегти навіть те, що вже має. Можливо, саме час виконувати обіцянки…