Про автора:
Анатолій Михайлович Полієнко. Народився 1946 року. Живе у Покровську.
За професією лікар, закінчив Дніпропетровський медичний інститут. Після служби в армії протягом 40 років – з 1971 по 2011 – надавав медичну допомогу людям, працюючи у поліклініках та лікарнях Дніпропетровська і Красноармійська, на станції швидкої медичної допомоги м. Родинське.
Все життя займається оздоровчим бігом. Кандидат в майстри спорту з багатоборства.
Захоплюється музикою. З 1976 року разом з капелою викладачів та співробітників Дніпропетровського державного університету виступав на сценах Вільнюса, Мінська, Києва, Львова, Тбілісі. У 2012-2014 роках був учасником народного хору с. Гришине під керівництвом Заслуженого робітника культури України Катерини Бондаренко.
З 2012 року захопився перекладом поезій Сергія Єсеніна українською, творів Тараса Шевченка – російською. Його переклади неодноразово публікувалися у газеті «Маяк». Пише власні вірші і байки.
Тарас Шевченко
МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДУ...
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
Мне безразлично, может, буду
Жить в Украине я, иль нет,
Помянет кто, или забудет
Меня в снегу на чужбине –
Все это безразлично мне.
В неволе рос между чужими,
И не оплаканный своими,
В ней я, рыдая, и умру.
Но все с собою заберу,
И капли следа не оставлю
На нашей – не своей земле.
И не помянет отец с сыном.
Не скажет сыну: "Помолись!
Молись, мой сын: за Украину
Его замучили свои".
Мне безразлично, или станет
Тот сын молиться, или нет.
Не безразлично только мне,
Как Украину злые люди
Приспят лукаво, и в огне
Всю разоренную пробудят…
Не безразлично это мне.
Тарас Шевченко
Я НЕ НЕЗДУЖАЮ, НІВРОКУ
Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Нет, я не болен! Слава богу!
Но мечется душа убого,
Да сердце ждет чего. Болит,
Болит и плачет и не спит,
Как будто с голоду дитя.
Ты злой, тяжелой доли
Наверно ждешь? Добра не жди,
Не жди и не надейся воли –
Она уснула, царь Никола
Ее приспал. Чтоб пробудить
Ту злую волю, надо миром
Громадою обух сталить,
Да крепко наточить секиру,
Да и начать-таки будить.
Не то проспит еще небога
Господнего суда страстного,
А хамство будет жировать,
Дворцы, палаты муровать,
Любить царя, его корыто,
Да византийство прославлять.
Но все не видится – сокрыто.
Тарас Шевченко
ТЕЧЕ ВОДА З-ПІД ЯВОРА
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Течет вода из-под явора
Логом на долину,
Красуется над водою
Красная калина.
Красуется калинонька,
Явор расцветает,
А вокруг них только терен,
Лоза зеленеет.
Струит вода из-за рощи,
Брызжет под горою,
Плещутся утяточки
Между осокою.
А уточка выплывает
С утаком за ними,
Ловит зелень и лепечет
С детками своими.
Течет вода с огорода,
Вода прудом стала,
Пришла дивчина по воду,
Взяла – и запела.
Следом вышли отец, мама
В садик погуляти,
Держать совет, кого им
Назвать своим зятем.
Тарас Шевченко
ЗАПОВІТ
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Как умру, похороните
Меня на могиле
Среди степи широкой
В Украине милой.
Чтоб поля широкие
И Днепр наш могучий
Было видно, было слышно,
Как ревет ревучий.
Как понесет с Украины
В Черное море
Кровь вражью… вот тогда я
И поля и горы –
Все оставлю и полечу
К самому Богу
Помолиться, а до тех пор
Я не знаю Бога.
Схороните и вставайте,
Кандалы порвите
И вражьею злою кровью
Волю окропите.
И меня в семье великой,
В семье вольной, новой
Не забудьте – помяните
Незлым тихим словом.
Сергей Есенин
ЗА ТЕМНОЙ ПРЯДЬЮ ПЕРЕЛЕСИЦ
За темной прядью перелесиц,
В неколебимой синеве,
Ягненочек кудрявый - месяц
Гуляет в голубой траве.
За темним пасмом перелісків,
В недоторканній блакиті
Ягнятко кучеряве – місяць
Гуляє в зелені-траві.
В принишклім озері з осикою,
Де б’ються місяця роги,
Немов зі стежечки далекої,
Вода колише береги.
А степ під ковдрою зеленою
Кадить черемуховий дим,
Та за долиною, по пагорбах
Звиває полум’я над ним.
О, сторона ковилі-пущі!
Ти серцю рівністю близька,
Але й в твоїй таїться гущі
Солончакова та нудьга.
І ти, як я, в скорботній требі
Забувши, ворог хто, хто брат,
Ти про рожеве мариш небо
І лазурові вітрила.
Але тобі з блакиті мрії
Таємно свідчить темінь та
Про кайдани твого Сибіру
Й бугор Уральського хребта.
