Поезія має місце в житті кожної людини. Це твори, вивчені у шкільні роки, улюблені вірші або ж римовані рядки, які раптово спали на думку й тихо зазвучали в серці… Член творчого об’єднання "Суцвіття" Ніна Полухіна упродовж багатьох років працювала учителем, очолювала педагогічний колектив школи. Любов до поезії й літературного слова викликала бажання створювати власні вірші, різні за характером і тематикою.
Ніна Полухіна народилась у Кіровській області, звідти сім’я переїхала у Донбас, до Красноармійська. Дитинство поетеси пройшло у селищі ім. Щербака. Після закінчення місцевої школи № 6 та Красноармійського педагогічного училища Ніна Іванівна разом з іншими молодими фахівцями отримала направлення на роботу до Узбекистану. У місті Байсун, на південному кордоні з Афганістаном, вона працювала в одній з найбільших шкіл, де навчались більш ніж 2000 учнів. Протягом трьох років викладала російську мову і літературу у старших класах.
Далекий край вражав своєю красою: долини й передгірні рівнини, дзеркальна річка Сурхандар’я та суворі скелі – все це поєднувалось у неповторному пейзажі. Мальовнича природа Узбекистану, романтика, перше кохання й розлука надихали на творчість і спонукали до написання перших віршів.
Після повернення до України робота на педагогічній ниві продовжилась. Протягом 30 років Ніна Іванівна викладала російську мову і літературу у школі с. Новопідгородне Межівського району, з них останні 17 років була директором навчального закладу.
Працюючи у сільській школі, Ніна Іванівна була активною учасницею святкових заходів, співала в учительському ансамблі, хорі при будинку культури, писала сценарії до свят. Її нариси друкувались у газетах і журналах, історико-краєзнавчій збірці, збірках місцевих поетів-аматорів.
Під час підготовки до святкування 100-річчя села Новопідгородне перед організаторами постало непросте завдання: треба було написати пісню, яка б стала візитівкою села, спонукала жителів до згуртування і вселяла надію на краще майбутнє. Саме Ніна Полухіна є автором пісні, яка стала гімном с. Новопідгородне і протягом багатьох років лунає на урочистостях.
Саме завдяки улюбленій роботі з’явилась пристрасть до поезії, поетичне слово стало супутником життя на довгі роки. Її поезія різноманітна за змістом: це і пейзажні замальовки, і вірші-спогади, громадянська лірика, патріотичні та дитячі твори. Автор торкається багатьох тем: вічні духовні цінності, краса життя і природи, дружба, кохання.
Жителька прифронтового міста не могла оминути й болісну тему війни на Донбасі. У вірші «Місто контрастів» вона не описує воєнні події, а розповідає про те, що хвилює душу:
«…Містом блукаю я часто,
щось непокоїть, болить.
Дивні міські контрасти –
серце від них щемить.
Граються діти в пісочницях,
гойдалки жваво скриплять,
А мимо них на всій швидкості
«скорі» з «трьохсотими» мчать…».
Ніна Іванівна з радістю приходить на заходи, організовані творчим об’єднанням "Суцвіття", із задоволенням бере участь у редакторській діяльності, адже це також робота зі словом. Разом з Ларисою Поповою та Надією Останіною вона стала співукладачем і коректором ювілейного літературно-художнього альманаху, виданого до 10-річчя "Суцвіття".
Друзі, колеги й однодумці поважають поетесу за її толерантність, активну життєву позицію, вміння відчувати прекрасне і підтримувати культурні традиції. Зараз досвідчений педагог – на заслуженому відпочинку, живе у Покровську, тішиться онуками, складає для них потішні віршики та пише нові поетичні твори. Талановита жінка тонко відчуває поезію і серед тисяч слів знаходить саме ті, які торкаються таємних струн душі.
Ніна Полухіна
О себе
Когда вспоминаю прожитые дни,
Порою себе удивляюсь:
Как робот, жила от весны до весны,
С «программой» едва управлялась.
Детишек растила своих и чужих,
Не мерила время в заботах,
Что Богом дано разделить на двоих,
Припало одной отработать.
Тщедушной и слабой казалась себе,
Себя ни чуть-чуть не жалела.
И как же теперь благодарна судьбе,
Что трудности все одолела!
Как много друзей по жизни нашла
И толику лишь растеряла.
Любовь и разлуку, обман – все прошла,
Душою черствее не сала.
Влюблена я в жизнь, в дочерей и себя,
Я радость во всем ощущаю,
И в памяти годы порой теребя,
Живу ими и наслаждаюсь.
***
К юбилею «Суцвіття»
Мы празднуем сегодня юбилей
Десятилетний, очень необычный, –
Союз простых, мечтательных людей,
К труду и словотворчеству привычных.
В «Суцвітті» мыслей радужный набор
Сливается в едином дружном хоре.
Для нас наш клуб – духовный наш собор,
В котором можно петь и спорить.
Уютно, по-домашнему тепло,
Друг другу помогаем утверждаться.
А если вдохновение ушло,
Идеям новым здесь дано рождаться.
Мне встреча с вами крылья вновь дала,
определила курс на созиданье.
Опять в дорогу Муза позвала
Внести свой вклад в страницы мирозданья.
***
Лиза в гости приходила,
Изучала долго дом.
Дверцы, двери – все раскрыла,
Сотворила вмиг Содом.
Книжки все сложила на пол,
До тарелок добралась.
Даже бедный кот заплакал:
На нем ехать собралась!
Глаз пытливый Лизаветы
Веник вдруг в углу узрел.
Повалились табуреты,
Всюду наш пострел успел!
Не видать теперь покоя,
Очевидно, мне, друзья.
Но за озорство такое
Богу благодарна я.
***
Роздуми після уроків
Коли закінчаться уроки
І тиша в школі наступає,
Є я мимоволі стишу кроки,
покинуть клас не поспішаю.
Ще серце гаряче пульсує,
Робота мозку ще триває…
Роздумую над пережитим –
Легких хвилин тут не буває.
А завтра день наступить знову,
Я знову буду поспішати,
Щоб про прекрасне вести мову
Й закони світу розкривати.
Хай всім, хто добре, вічне сіє
Й несе у жертву власну долю,
Промінчик щастя всюди світить,
Дарує благо Божа воля
***
Пісня про Новопідгородне
Новопідгородне, село моє рідне,
Виросло в степу ти серед ковилу.
Новопідгородне, славлять тебе люди.
Село моє рідне, я тебе люблю.
На зорі ранковій ферми оживають –
Навкруги над степом світяться вогні.
Руки роботящі про надої дбають,
На зорі вечірній чуються пісні.
У веснянім цвіті і в зимовій стужі
Всі ми відчуваєм радісне тепло.
Дружбою багаті, серцем не байдужі
Творимо ми разом користь і добро.
Кращого у світі я не знаю краю,
Пісня й праця поруч у моїм селі.
Буде процвітати Україна наша,
Будемо щасливі на своїй землі!
