Де моє коріння? Ким були мої пращури? - про це принаймні раз у житті запитує себе кожна людина. Історик, краєзнавець, педагог, член ТО «Суцвіття» Лариса Попова від бажання більше дізнатися про свої коріння перейшла до конкретних дій. Результатом великої пошукової роботи стала родова книга «Мы из рода Долгоброд», написана у співпраці з родичами, представниками різних поколінь династії.

Лариса Попова (дівоче прізвище Долгоброд) народилась у Красноармійську. Навчалась у Воронезькому педагогічному інституті, де отримала спеціальність викладача історії і методиста виховної роботи. Протягом 10 років викладала методику виховної роботи у педучилищі м. Россош Воронезької області, після повернення на Батьківщину працювала у школах Красноармійська.

Під час роботи у навчальних закладах головним своїм завданням Лариса Павлівна вважала втілення у педагогічний процес новітніх виховних технологій, ідей педагогічної співдружності, колективної творчої справи, трудового виховання. З її ініціативи у Красноармійській школі № 4 було створено перший шкільний кооператив, де учні отримували досвід трудової діяльності, навчались організовувати своє робоче місце, допомагати один одному. Трудовий процес захоплював дітей, викликав у них позитивні емоції. Навколо кожного завдання організатор створювала гарний настрій, доброзичливу атмосферу.

Лариса Павлівна постійно підвищувала свій професійний рівень, вивчала досвід кращих педагогів, співпрацювала з газетами «Комсомольська правда», «Маяк», «Учительська газета». З ініціативи Л.П. Попової у школі № 4 було відкрито музей історії країни і рідного краю. До дослідницької роботи, оформлення виставок педагог і вихователь долучала школярів.

Випускниця історико-педагогічного факультету, вона завжди цікавилась історією рідного краю, а особливо корінням своєї сім’ї. Пам’ятає, як, вдивляючись у старі фото, намагалась знайти знайомі риси близьких родичів. Вона вже знала, що її прадіда звали Моісей, а дідусь Василь Долгоброд з родиною переселився до Оренбурзької області. Та з часом почали виникати й інші питання: ким були її прадід і прапрадід? Чим займались предки? Як склалась доля братів Василя та Єфрема, котрі разом зі своїми сім’ями та односельчанами переселились з української слободи Селидівка до Оренбурзької губернії? Лариса Павлівна розуміла, що про це у майбутньому запитають її діти та онуки.

Виникло бажання відновити родинні зв’язки, прослідкувати історію роду від далекого минулого до наших днів, з’єднати втрачений зв'язок часів і поколінь. Лариса Попова вирішила написати книгу, яка б містила сімейні спогади, фотографії, розповіді про батьків, дідів та прадідів, їхніх нащадків, події та обставини, яким раніше не надавали значення.

Вона разом із родичами збирала по крупинках інформацію про життя предків, вивчала історії родин, походження прізвища, працювала в архівах, знаходила рідню по всій Україні та за кордоном. Так поступово відкривалась історія роду, яка охоплює період від часів аграрної реформи П.Столипіна до наших днів. Виявилось, що Долгоброди – нащадки українців, які приїхали у наш край з Чернігівщини, а давні їхні предки – козаки. До цікавої дослідницької роботи долучились родичі Лариси Попової, з якими вона почала спілкуватись за допомогою онлайн-зв’язку: Ірина Шабанова з Краснодара знаходила інформацію про історію родини на просторах інтернету, працювала з архівними даними, створювала генеалогічне дерево; Анатолій Акіншин, який живе у Германії, досліджував життя родини на початку ХХ ст. за спогадами рідних та близьких. Організатором родинних зустрічей став Сергій Долгоброд, який мешкає в Оренбурзі. Результатом спільної праці родичів стала книга спогадів про родовід «Мы из рода Долгоброд». Та на цьому робота над доповненням генеалогічного дерева новими гілками не закінчилась. Попереду у родини Долгоброд – нові факти, знахідки, події, які обов’язково будуть висвітлені у наступній книзі. Адже пам'ять про себе та предків – це, мабуть, найдорожче, що можна залишити нащадкам.