Одразу дві книги – «Багряний обрій» та «Україна – серця мого біль», які вийшли цього року у видавництві «Український пріоритет», презентував 12 грудня у центральній міській бібліотеці імені Тараса Шевченка наш земляк-прозаїк, член «Конгресу літераторів України» та творчого об’єднання «Суцвіття» Володимир Рибальченко.
Люди по-різному приходять до літературної творчості. Володимир Рибальченко перші спроби пера робив у юнацькі роки. Та життя диктує свої умови, тож після закінчення семирічки він вступив до Дружківського гірничого технікуму. Далі здобував гірничу освіту у Рутченківському технікумі, працював на рутченківській шахті № 17-17-«біс», добропільському гідроруднику «Піонер». Армійська служба у Закавказькому військовому окрузі, робота на підприємствах вугільної, металургійної, будівельної галузей, у сільському господарстві…
1972 року Володимир Рибальченко повернувся у вугільну промисловість – будував шахти «Капітальна», «Красноармійська-Західна № 1», працював у «Арктиквугілля», на архіпелазі Шпіцберген. І саме там випробував свій письменницький хист - 1975 року у газеті «Полярная кочегарка» була опублікована його стаття про розвідників підземних надр. А вже коли 1993 року вийшов на заслужений відпочинок, почав реалізовувати юнацькі мрії. Поштовхом стала розмова з дружиною про діалоги у популярному на той час серіалі.
- Як можна пропускати такі висловлювання, - гарячкував Володимир Михайлович.
- А ти б краще написав? – запитала Лідія Андріївна.
- Краще, - відповів.
Слово – не горобець, чоловік сказав – треба зробити. Та спершу завітав до центральної бібліотеки за необхідними матеріалами і там дізнався, що у місті діє творче об’єднання «Суцвіття», познайомився з його керівницею Наталією Пилипенко, місцевими поетами, художниками і влився у їхні ряди. Починав з невеликих оповідань – спогадів дитинства, роздумів про життя. Публікував їх у газетах, журналах, колективних збірках. А 2014 року побачила світ його перша книга, до якої увійшли роман «Судьба отщепенца» та біографічна повість «Якщо хочеш бути знайомим». Потім була друга частина роману, і ось – дві нові книги: роман «Багряний обрій» та збірка вибраних оповідань «Україна – серця мого біль», котра видана завдяки фінансовій підтримці Покровської міської ради.
На презентацію розділити радість з автором прийшли «суцвіттяни», однодумці по перу, друзі й рідні Володимира Михайловича. Привітавши винуватця свята, директорка централізованої бібліотечної системи Наталія Пилипенко поділилась враженнями від його нових книг:
- Роман «Багряний обрій» читала зі сльозами на очах і не могла відірватися, як і від оповідань з книги «Україна – серця мого біль», що змушують задуматися, зазирнути у свою душу. Уривки з них хочеться зачитувати вголос рідним, дітям, там кожен рядок проходить крізь серце. Все це дуже цікаво, по-справжньому. Дуже приємно, що ми знайомі, товаришуємо з Володимиром Михайловичем. У нього гідна проза, серйозна література, яку можна радити для прочитання. Хочеться побажати авторові нових тем і книг.
Цього дня на адресу Володимира Рибальченка лунало чимало добрих слів: від начальника відділу культури міської ради Кристини Тумасової, «суцвіттян», рідних. Вони були у віршах і прозі, та головне – щирими, як і він у своїх творах. Адже дуже непросто писати про сучасність, про війну, що п’ять років судомить нашу землю. А він пише, дивуючи усіх своєю відвертістю, умінням доносити до читача болючу правду.
