Дитячий садок – це місце, наповнене веселощами та іграми, привітними посмішками й добрими стосунками. Цю самобутню країну дитинства для малечі створюють дорослі. Справа вихователя відповідальна, бо у закладі дошкільної освіти діти перебувають у важливий період свого розвитку. Тож педагогічний талант має йти від самого серця, щоб допомогти маленький людині зростити в собі насіння добра та сміливості, щирості й чуйності. Миколу Григор’єва часто порівнюють з головним героєм фільму «Вусатий нянь» - він єдиний чоловік-вихователь у дошкільних закладах освіти Покровської громади. А після знайомства з творами Василя Сухомлинського вислів «Серце віддаю дітям» став його девізом.

Життєвий шлях майбутнього вихователя розпочався у селі Лисівка. Його мама Людмила Петрівна працювала кухарем, батько Микола Васильович – шахтарем, який, крім роботи й господарства, завжди приділяв час музиці. Він сам навчився грати на гармошці, потяг до мистецтва помітив і у восьмирічного сина, який вмів на слух підбирати мелодії. У сім’ї Григор’євих було й двоє молодших доньок - Тетяна та Олена.

- З Тетяною ми ходили разом до дитсадка, і вона постійно тікала зі своєї групи до мене, доки дорослі не здалися й не перевели її до моєї групи, - розповідає Микола Миколайович.

З теплотою згадує появу сестри Олени. У шість років він ще не розумів, як заспокоїти маленьку, тому кожного разу, коли вона починала плакати, кликав маму. А зараз із радістю проводить час з дочкою Олени Веронікою і може дати раду десятку дітлахів.

Бажання бути педагогом прокинулось у другому класі, коли Микола побачив, як гарно вийшов на фото з глобусом. Рідні казали, що він там, як справжній вчитель. І з того дня хлопчик почав прямувати до своєї мрії.

- Батьки підтримали моє бажання вступити до Красноармійського педагогічного училища. Я вдячний долі за викладачів, які й досі є для мене прикладом, завжди із задоволенням згадую їх та роки навчання. Саме тоді я отримав міцний фундамент знань і впевненість у тому, що зробив правильний вибір, - говорить Микола Григор’єв.

Він досі користується порадами своєї класної керівниці Галини Тихої: залишати поганий настрій за стінами навчального закладу, поважати своїх учнів та бачити у кожному з них неповторну особистість.

- Микола був чудовим студентом. Одногрупники й викладачі дуже любили його. Я пишаюся, що була класним керівником і навчала таку чуйну і добру людину, яка знайшла своє покликання у роботі з дітьми, - розповідає Галина Тиха.

У 2000-му, за два роки після закінчення педучилища та роботи у Новогродівській школі, Микола Миколайович повернувся до дитсадка свого дитинства – вихователем дошкільного закладу освіти «Ромашка», яким керує Марина Трясорук. Він впевнений, що для кожної дитини важливо відчувати мистецтво та створювати красу. На своєму прикладі показує, що у творчості немає меж, адже сам - немов людина-оркестр – грає на баяні, співає, а ще й малює, шиє, доглядає...

У часи студентства Микола Григор’єв з товаришами Михайлом Медвєдєвим та Сергієм Кондратюком організували власне тріо баяністів. Виступали на концертах і на своєму випускному вечорі. Зараз у Миколи Миколайовича недостатньо часу на хобі, але він розвиває артистичні здібності у своїх маленьких вихованців.

- За двадцять років роботи назбирав цілу купу історій. Завжди вражає фантазія дітей та щирість, з якою вони все роблять. Ось нещодавно створили паперову машину, щоб відвезти мене відпочивати на море, – сміється вихователь. – Приходжу до дитсадка, бачу, що малеча радіє, і відчуваю себе щасливим.

Дітвора у захваті від свого «не вусатого няня», бо він може погратися, розсмішити, зав’язати шнурки на взутті, навчити нової пісні. Але найголовніше, що Микола Миколайович завжди спокійно й дружньо ставиться до дітей, намагається їх зрозуміти. Теплі стосунки у Миколи Миколайовича і з колегами. Взаємопідтримка, креативність та злагоджена робота допомагають їм створювати для дітлахів справжню казку.

Кожного року вихованці Миколи Григор’єва, мов птахи, розлітаються по світу: дехто вже працює або навчається у виші, є й ті, хто захищає Батьківщину, а хтось, звичайно, ходить до школи. Всі вони пам’ятають, поважають його, передають привіти через рідних, друзів та родичів. А він, не дивлячись на плин часу, може розказати про таланти кожного зі своїх підопічних. Бо головний його секрет у роботі з дітьми – це суміш терпіння, розуміння та спокою, помножені на щиру любов і самовідданість.