Викладач університету поєднує ролі науковця, який шукає нові шляхи розвитку в певних галузях, та педагога, котрому потрібно донести важливу інформацію до студентів. Сформований з дитячих років девіз «будь-яка справа, за яку берешся, має бути виконана бездоганно» допоміг проректорці з науково-педагогічної роботи Донецького національного технічного університету Вікторії Воропаєвій подолати виклики долі й досягти успіху в професійній діяльності.

Вікторія Воропаєва народилась у Красноармійську. Її тато Яків Митрофанович Саверський був родом із Чернігівщини, мама Валентина Іванівна – з Хмельницької області. Вони познайомились під час навчання у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Згодом молоде подружжя геолога та педагога переїхало на Донбас, де на світ з’явились Вікторія та її старший брат Олександр.

- Наша мама була вчителькою за покликанням, працювала директором ЗОШ № 3. Майже пів міста - її випускники, тому навіть звичайний вихід за покупками міг тривати дуже довго, адже усі хотіли привітатися з нею, побалакати. Ще маленькою дівчинкою я бачила, як вона самовіддано працює, й намагалася брати з неї приклад, - згадує Вікторія Яківна.

У шкільні роки Вікторії подобалось вивчати мову й літературу, але найбільше вона любила математику і у старших класах вчилась у всесоюзній заочній математичній школі при МДУ. Дівчинка залюбки навчалась у музичній школі - займалась грою на фортепіано та співала в ансамблі. Після закінчення школи із золотою медаллю 1981 року вона вступила до Донецького політехнічного інституту, який з плином часу став невід’ємною частиною її життя, обравши спеціальність «Автоматичні системи управління».

- Студентські роки подарували багато щасливих спогадів, допомогли знайти вірних друзів та коханого, обрати улюблену професію, - розповідає Вікторія Воропаєва. - Зараз я раджу студентам не втрачати можливостей та брати на озброєння усі знання й досвід, що дарує їм університет.

В інституті Вікторія була активною учасницею КВК, часто виступала з вокальними номерами. Чоловік нашої героїні Олександр Іванович стверджує, що закохався в неї на одному з концертів, а вона звернула увагу на його чудову гру на гітарі. Олександр і Вікторія навчались у паралельних групах, але те, що мають бути разом, зрозуміли лише через декілька років, на практиці у Сєвєродонецьку.

Подружжя Воропаєвих оселилось у Донецьку. Згодом народилась донечка Анна, яка пішла батьківським шляхом й зараз є доцентом кафедри автоматики і телекомунікацій ДонНТУ, кандидатом технічних наук.

Закінчивши 1986 року інститут з відзнакою, Вікторія Яківна пройшла аспірантуру і вже майже тридцять років працює викладачем. Сили займатися улюбленою справою кожного дня їй дарує вогник натхнення та зацікавленості, який бачить в очах своїх студентів.

Сім років тому, спекотним літнім днем, гуляючи по набережній Кальміусу в Донецьку, Вікторія Воропаєва почула страшний гуркіт моторів військової техніки й зрозуміла, що звичного життя вже не буде. Разом із сім’єю вона повернулась до рідного Покровська.

- Через збройний конфлікт я дуже довго не бачила свою оселю та улюблене піаніно. Мені пощастило, що у Покровську жили мої батьки, але, як згадую людей, котрі лише з однією валізою приїхали до чужого міста, на очі навертаються сльози... - розповідає наша героїня.

2015 року донька Вікторії Яківни Анна Воропаєва запропонувала провести день факультету, щоб студенти і викладачі Донецького національного технічного університету відчули себе дружною командою, сім’єю, яка зберігає традиції і разом здатна пережити будь-які труднощі. Спільний концерт викладачів та студентів став новою точкою відліку та символом відродження ДонНТУ.

- Шкода, що цього року через карантин ми не змогли провести „Дебют першокурсника”. Але ми працюємо для наших студентів, створюємо комфортне середовище для наукового й творчого розвитку. Зараз наш вищий навчальний заклад є учасником програми Європейського Союзу щодо підтримки переміщених університетів. За грантові кошти проводиться капітальний ремонт головного корпусу вишу, - розповідає Вікторія Яківна.

Вільний час Вікторія Воропаєва завжди приділяє спілкуванню з друзями та близькими. Найбільше вона радіє, коли є нагода зібратись у затишному родинному колі та під акомпанемент коханого чоловіка заспівати пісню разом із татом, братом, донькою та улюбленою чотирирічною онучкою Ярославою.