10 квітня свій 95-річний ювілей відзначатиме ветеран-фронтовик, кавалер бойових та трудових нагород Степан Григорович Бабічев. За плечима цього поважного чоловіка довге життя, насичене героїчними подвигами воєнної пори 1943-1945 років і трудовими звершеннями мирного часу.
Народився Степан Григорович 10 квітня 1926 року в селі Миколаївка Сальського району Ростовської області. У чотирирічному віці втратив батька. Тож все сімейні тяготи випали на долю матері, яка сама виростила й поставила на ноги трьох дітей. Навчався Степан у Сальській школі. Коли почалася війна, він закінчив шостий клас. У воєнні роки родина зазнавала великих труднощів. Щоб якось вижити, малолітні діти разом з матір’ю працювали на сільськогосподарських роботах.
Особливою сторінкою у біографії Степана Григоровича стала участь у бойових діях війни у 1943-1945 роках. У травні 1943 року сімнадцятирічний хлопець був мобілізований Сальським райвійськкоматом на фронт, на боротьбу з фашистськими загарбниками. Спочатку новобранця зарахували до сержантської школи під Сталінградом для проходження курсу молодого бійця. Закінчивши його, отримав звання молодшого сержанта, був направлений наводчиком гармати у зенітно-артилерійський полк, що базувався у Казані.
Наші війська гнали фашистів на захід. Йшли жорстокі, кровопролитні бої. Степан був у перших рядах бійців, і у боях за Кенігсберг отримав важке поранення - простріл правої ноги. Лікувався у шпиталі, і знову фронт. У складі 134-го стрілецького полку 17-ї стрілецької дивізії 2-го Білоруського фронту командир стрілецького відділення Степан Бабічев брав участь у боях за визволення Польщі, у Берлінській операції. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, медаллю «За взяття Кенігсберга» та іншими.
Лише 1951 року був звільнений з військової служби у запас. Оселився Степан Григорович у Нижньому Тагілі, працював піротехніком у копровому цеху на Нижньотагільському комбінаті. Заочно закінчив інститут. Сумлінна праця й уміння організувати виробництво сприяли кар’єрному зростанню, отриманню нагород, серед яких був орден Червоної Зірки. Його раціоналізаторські винаходи експонувались на всесоюзній виставці досягнень народного господарства.
1990 року переїхав до Красноармійська, отримав квартиру, в якій живе і досі. В останні роки здоров’я стало підводити, але поряд дочка, яка організувала догляд за батьком. Увагою та добрим словом підтримує свого любого дідуся й онук.
Степан Григорович гідно жив всі роки: був хорошим сином, люблячим, турботливим та уважним чоловіком, батьком, дідусем. За тактовність, витримку, інтелігентність його поважають ветерани, активісти ветеранської організації. З нагоди ювілею бажаємо Степану Григоровичу здоров’я, довгих років життя, уваги і поваги від рідних і усіх, хто поряд з ним. Низький уклін Вам за внесок в перемогу у Великій Вітчизняній війні.
Рада Покровської міської організації ветеранів
