У вересні минулого року, готуючись до 100-річчя від дня народження фронтовика, Почесного ветерана України, Почесного громадянина Покровська, генерал-майора Михайла Андрійовича Глобенка, працівники Покровського історичного музею та ветеран музейної справи Валентина Стрюк вирішили відновити зв'язок з його малою батьківщиною – селом Трипілля, що на Київщині. Односельці та учні Трипільської школи з радістю сприйняли можливість поздоровити славетного земляка з ювілеєм: надіслали вітальний лист, світлини села і солодкий гостинець. У військово-історичному музеї Трипілля, яким керує вчитель історії Катерина Буренко, була розгорнута виставка «Наш славетний земляк», проводились екскурсії для школярів. Восьмикласник Трипільської ЗОШ Роман Новохатько взяв участь у всеукраїнському конкурсі екскурсоводів «Край, в якому я живу», для музеїв закладів освіти. За матеріалами Покровського історичного музею було підготовлено екскурсію «Легендарна особистість села Трипілля», присвячену Михайлу Глобенку. Ця робота посіла призове місце, виборола право на участь у другому турі конкурсу. В ній юний екскурсовод розповів про родину Глобенків, про життєвий і бойовий шлях Михайла Андрійовича. На фронтах Великої Вітчизняної воювали 1500 трипільчан, 484 з них полягли на місцях бойових дій. Сьогодні в живих залишився лише Михайло Андрійович, і це особливо хвилює серця і пам'ять односельців. Пропонуємо уривки з роботи Романа Новохатька.

Жителі старшого покоління пам’ятають, що сім’ю Глобенків шанували на селі. Батько Андрій Данилович був освіченою людиною, користувався авторитетом, мама Агрипина Сидорівна мала чисту душу і добре серце, була дуже працьовитою і все робила з піснею. У родині зростали дві дочки й три сини. Батьки приділяли дітям багато уваги, всіх вивчили, поставили на ноги, вивели в люди.

Старший син Василь Андрійович, 1913 року народження, став вчителем, воював артилеристом на фронтах Другої світової, був двічі поранений, після війни працював директором школи у Богуславі на Київщині. Доньки теж обрали педагогічну ниву, були вчительками у рідному селі.

Молодшого сина Івана призвали на службу 1943 року, коли йому було 18. Воював, як і Михайло, піхотинцем, мав звання старшого сержанта, загинув у Латвії у 1944 році. Батьки отримали «похоронку», та довгий час не знали, де він похований. Михайло Андрійович після війни знайшов місце поховання брата і привіз батькам у Трипілля землю з його могили. У центрі села нині височить пам’ятник загиблим односельцям і серед імен, викарбуваних на плитах, – ім’я Івана Глобенка.

Михайло Глобенко, 1920 року народження, 1939 року закінчив Трипільську середню школу, а вже у вересні його призвали на військову службу. Навчався у Вінницькому піхотному училищі, документ про його закінчення та лейтенантські погони отримав у серпні 1941-го. Йшла війна, і його направили командиром стрілецького взводу 133-го стрілецького полку 39-ї стрілецької дивізії Південного фронту. Брав участь в оборонних боях під Ростовом, на донецькій землі, був поранений. Після госпіталя - кровопролитні бої під Сталінградом. У лютому 1943-го військова частина, в якій Михайло Глобенко командував стрілецьким батальйоном, була задіяна у наступальній операції «Стрибок», разом із танкістами визволяла Краснодон, Ровеньки, Штеровку, форсувала Сіверський Донець. Потім був Дніпро - потужна водна перепона, яку довелося форсувати двічі й утримувати плацдарм на правому березі. Саме там Михайло Андрійович був так важко поранений, що його вважали загиблим, а додому відправили «похоронку». Майже два роки йому довелося лікувати важкі рани у госпіталях. Після війни продовжив службу в Збройних силах, 1963 року був призначений військовим комісаром Красноармійського міськрайонного військкомату. Михайло Андрійович - кавалер багатьох бойових нагород та 15 орденів і медалей за військову службу в мирний час. Його кітель важить більше трьох кілограмів.

Невигадана історія життя Михайла Глобенка дійсно особлива. Він не старіє душею, а іноді й сам дивується, як йому вдалося прожити цілих сто років. Михайло Андрійович завжди багато читав, вів здоровий спосіб життя, мав активну життєву позицію. Дисциплінований, акуратний, організований, відповідальний, він є прикладом для оточуючих, особливо для молодого покоління, орієнтиром по організації життя і формуванню особистості.

Односельчани і учні Трипільської школи висловлюють щиру вдячність Михайлу Андрійовичу Глобенку за вагомий внесок у велику перемогу, за вірне служіння Батьківщині-матері Україні, вітають з прийдешнім святом - Днем Перемоги і бажають здоров’я, довгих років життя, миру та добробуту.