Кожну другу неділю травня українці святкують День матері – день ніжності, материнської ласки та доброти. Та часом буває, що сім’ї потрапляють у складні життєві ситуації, що стає загрозою не лише для дорослих, а й для дітей. На допомогу їм приходить соціальний працівник – «універсальний боєць», котрий добре знає законодавство, соціологію, психологію. Провідний фахівець із соціальної роботи Покровського міського центру соціальних служб Олена Шило допомагає своїм клієнтам порозумітися з дітьми, оберігає їхнє право на щасливе дитинство.

Олена Борисівна - корінна мешканка села Гришине з великого дружного роду. Старожили кажуть, що Олена «дівчина з Басів». Район села, де вони колись жили, називався «Басами». У переважної більшості мешканців було прізвище Бас, до того ж щовечора звідтіля лунали звуки різних музичних інструментів та співи. Крім співочих талантів, її рідня відзначалась працьовитістю, сміливістю та силою духу. У часи громадянської та Другої світової війн дідусь Кирило Беліков служив у 1-й кінній армії Будьоного. Тато Борис Беліков як найстарший син піклувався про власну сім’ю, стареньких батьків, трьох сестер та двох братів. Навіть після виробничої травми та втрати ноги у 1953 році він продовжив працювати на гусеничному тракторі.

- Батько був для мене прикладом витримки, мудрості  та доброзичливого ставлення до людей, а мама Дар’я Юхимівна навчила, як бути гарною хазяйкою. У житті неодноразово ставали у нагоді їхні настанови, - розповідає Олена Шило.

У шкільні роки відмінниця Олена Белікова займалась спортом, була головою ради дружини, учасницею олімпіад з хімії, літератури, української та французької мов. З дитинства балансувала між бажанням стати журналістом або вчителем. Після закінчення школи вступила до Донецького державного університету на філологічний факультет.

- Спочатку мені було складно призвичаїтись до ритму великого міста, жити окремо від батьків. Згодом стало легше. Я була активною студенткою. Грала у факультетській команді з волейболу, була інструктором з інтерроботи. Ми допомагали іноземним студентам освоїти нашу мову та культуру. Й досі пам’ятаю здивоване обличчя батька, коли на день народження приходили вітальні телеграми з Танзанії, - згадує Олена Борисівна.

У 23 роки отримала направлення на роботу в ЗОШ № 33 селища Шевченка. Її перший урок проходив у 8-б, де, як казали вчителі, були бешкетники, яких навіть у кіно не показують. Діти добре сприйняли молоду вчительку. Вона знаходила спільну мову з усіма, проводила веселі заходи, тому учні між собою з любов’ю називали її «Наша Елена».

Якось вчителька української мови та літератури взяла участь в одному з обговорень на сторінках газети «Маяк». Редакції сподобався її стиль викладення матеріалу, і їй запропонували співпрацю. Перший нарис був про майстра-закрійницю з будинку побуту «Колос», у якої згодом журналістка замовила свою весільну сукню.

1 квітня 1981 року стало новою точкою відліку у житті Олени Шило: головний редактор «Маяка» Євген Ємець запропонував спробувати свої сили на посаді кореспондента-організатора районного радіомовлення. Жителі старшого віку району й досі пам’ятають мелодійний голос Олени, який лунав з гучномовців та приймачів тричі на тиждень о 6.15: «Говорить Красноармійськ. Доброго ранку! Вас вітає районне радіо…».

- Я їздила по селах у будь-яку погоду, потім опрацьовувала матеріал та записувала на величезний магнітофон, щоб озвучити новини в ефірі. Мені пощастило, адже моїм наставником був Юрій Мазін. Я була у захваті від роботи, дізналась багато цікавого про рідний край, змогла стати членом спілки журналістів України та показати, що я не просто «сільське дівчисько», - говорить наша героїня.

Після п’яти років на радіо була робота у райкомі партії, потім працювала у новій на той час структурі - райдержадміністрації завідувачем відділу молоді, фізкультури та спорту, а коли з’явилася служба у справах дітей, без сумнівів перейшла до нього. Увесь цей час вона продовжувала писати матеріали в «Маяк» - вела рубрику «Зігріті теплом родини» про опікунів, піклувальників та прийомних батьків.

- Багато хто відраджував мене від роботи в службі у справах дітей, а я відчувала, що там зможу допомогти людям. Своїх підопічних знала особисто, намагалась зарадити їм. Навіть на пенсії не вдалося поставити крапку у професійній діяльності, - усміхається Олена Шило. – Зараз я провідний фахівець із соціальної роботи і відчуваю себе щасливою, коли бачу, що змогла допомогти підопічним пережити труднощі.

Олена Борисівна працює у Гришиному із сім’ями, які опинились у складних життєвих обставинах, здійснює соціальний супровід, проводить тренінги з дітьми та дорослими. Головним принципом у роботі вважає «розмову на рівних». Вона ніколи не підвищує голос, із розумінням ставиться до людей, доступно пояснює про наслідки, допомагає знайти рішення проблеми. 2014 року Олена Шило започаткувала у рідному селі «Родинний клуб», де збираються діти та їхні батьки, щоб поговорити про важливе, налагодити стосунки, відсвяткувати важливі події.

У час дозвілля Олена Борисівна співає у Гришинському ансаблі народної пісні, залюбки проводить час із сином Дмитром та його сім’єю.