Жіночі долі… Їх будують самі жінки, а вони такі різні – самобутні, неповторні, зі своїм характером, світоглядом, вдачею, цінностями у житті, розумінням щастя і благополуччя. Більшість з них мають гаряче серце, щиру душу, готові підставити своє плече тим, хто потребує допомоги. Своє щастя вбачають в родині, дітях, у тому, щоб бути корисним працівником, затребуваним членом суспільства. При наявності таких чинників доля жінки буде яскравою, змістовною, прикладом для інших. Авторка цієї публікації багато років знає таку жінку. Живе вона у селищі Шевченка і з душевним теплом, турботою та повагою ставиться до людей. Має м’який характер і в той же час – твердий внутрішній стрижень. Це ветеран праці, будівельниця за професією, громадська діячка, держслужбовиця Євдокія Машарова.
20 травня Євдокія Дмитрівна прийматиме вітання з нагоди поважного ювілею – 90-річчя від дня народження. За її плечима довгий, змістовний життєвий шлях, на якому були радощі й щастя, труднощі й негаразди. Вона все переносила гідно. Освічена, витримана, принципова, уважна, ділова, організована, доброзичлива, берегиня родинного вогнища, спритна господиня, любляча жінка, матір, бабуся. Так говорять про Євдокію Дмитрівну ті, хто працював, спілкувався з нею.
Народилась вона на Полтавщині. Раннє дитинство випало на 1932-1933 роки. Сім’я голодувала і, щоб врятувати дітей, батьки переїхали на Донбас, де шахтарям, залізничникам видавали продукти по картках. Оселились у селищі Лиса Гора (тепер селище Шевченка), з великими труднощами, але вижили. Пройшли роки. Євдокія навчалась у Красноармійську, закінчила школу № 1, потім – з відзнакою Дніпропетровський сільськогосподарський технікум за спеціальністю «будівництво і архітектура», 1952 року розпочала професійну діяльність.
1956 року Євдокія повернулась до рідного краю, до батьків. З 1960-го працювала на шахті № 19/20, якій пізніше присвоїли ім’я Т.Г. Шевченка. Була майстром, виконробом, старшим інспектором з кадрів, згодом – заступником директора шахти по кадрах. За її участю у рідному селищі були зведені житлові будинки й дороги, у Новоекономічному (тепер Мирноград) – палац культури імені Артема (нині ПК «Україна»), адміністративно-побутові комбінати на шахтах №№ 20, 21, копри на шахті «Красноармійська-Західна» (зараз ШУ «Покровське»), вирішено питання з будівництвом дитсадка «Голубок». Євдокія Дмитрівна і сьогодні із задоволенням згадує про свою причетність до розвитку і розбудови рідного краю.
У серпні 1973 року її обрали головою Шевченківської селищної ради, бо мешканці селища бачили в ній людину, яка допоможе у життєвих ситуаціях. І вона намагалась виправдати усі сподівання, зробила багато корисних справ. З великими труднощами і перешкодами просувала ідею тодішнього голови Красноармійського міськвиконкому Миколи Дучала щодо встановленню у селищі пам’ятника Тарасу Шевченку. Його відкриття відбулось 1975 року при великому скупченні людей з різних міст.
Жителі сім разів обирали Євдокію Машарову головою селищної ради, депутатом Красноармійської міськради. Досягнувши пенсійного віку, вона продовжила працювати: у відділі соціального забезпечення, будинку-інтернаті для людей літнього віку, УЖКГ, ККП-5. А коли припинила трудову діяльність, присвятила себе громадській роботі. З 1994 по 2010 роки була активним членом міської редакційної колегії «Книги пам’яті України», з 2000-го по 2013-й очолювала раду ветеранів селища Шевченка.
Ветерани війни та праці були під постійною і надійною опікою Євдокії Дмитрівни. Вона знала кожного з них, їхні потреби, при підтримці тодішнього генерального директора шахти «Красноармійська-Західна № 1», Героя України Леоніда Байсарова допомагала вирішувати їхні соціально-побутові проблеми, питання охорони здоров’я, відпочинку і дозвілля. Разом з активістами ради ветеранів брала участь у підготовці й проведенні селищних свят. Підтримувала зв’язок зі школою, залучала учнів до шефства над ветеранами, вдовами і дітьми війни.
Донька фронтовика, Євдокія Машарова і сама є учасницею війни. Мабуть, сувора школа Великої Вітчизняної загартувала її характер, і вона через все життя несе порядність, відданість своїй справі, принципам та ідеалам. Своє 90-річчя вона зустрічає з оптимізмом, світлою головою і чистим серцем. Президія Покровської ради ветеранів щиро вітає Євдокію Дмитрівну з ювілеєм, бажає здоров’я, душевного спокою, благополуччя, поваги від рідних і близьких, місцевої влади і земляків.
Валентина Стрюк
