Можливість висловлювати свої думки, взаємодіяти з іншими через спілкування – неоціненний дар, який отримало людство. 25 травня в Україні відзначають День філолога – науковця, котрий досліджує літературу і мову – показник культурного рівня розвитку будь-якої людини у світі. З вивченням краси української мови пов’язала своє життя відмінник освіти України, учитель-методист, учитель вищої категорії Покровської ЗОШ № 12 Надія Божко.

Край села Літки, що на Житомирщині, біля лісу стояла хата. Там у подружжя Пархомчуків зростала Надія разом із трьома сестрами. Найцінніші спогади її дитинства – це шелест колосків у полі, ігри з друзями в прохолоді лісу, смак товкуна - подрібнених диких суниць, перемішаних із домашньою сметаною, та рідні батьківські голоси, які так легко й красиво витягують пісню, що здається, ніби її чує і ключ журавлів у блакитному небі.

- Мої батьки Григорій Петрович та Віра Гнатівна були скромними трудівниками, розраховували тільки на себе, але ніколи не відмовляли в допомозі іншим, шанували гостей та навчали нас із сестрами жити по совісті. Я пишаюся тим, що зростала в затишному, теплому оточенні моїх люблячих батьків, у атмосфері підтримки, безкорисливої взаємодопомоги, щирих почуттів та позитивних емоцій, - розповідає Надія Григорівна.

Надія дуже любила ходити до школи, з повагою ставилася до педагогів. Щоб назбирати найкращий букет із конвалій для улюбленої вчительки Марії Трохимівни, вона перемогла свій страх над вужами, які облюбували галявину із квітами.

Дівчинка із захватом читала книжки, особливо твори Михайла Стельмаха та Олеся Гончара, часто не втримувалась і відповідала на уроках раніше, ніж її викличуть. Учителька української мови і літератури неодноразово повторювала, що Надія теж стане педагогом.

- На вступних іспитах до Житомирського педагогічного інституту я легко склала історію та українську мову, а от французьку, хоч і любила, але дуже боялась. Щоб не виглядати гірше абітурієнтів із міста та продемонструвати свою «обізнаність», вирішила показати екзаменаторам, що володію мовою, і у творі про сім’ю розповіла навіть про «le frère» – брата, якого ніколи не існувало, - посміхається Надія Божко.

Дівчина була відповідальною студенткою, добре навчалась. Це відзначили в деканаті й запропонували їй втілити мрію дитинства - побувати в Парижі. Та дівчина відмовилась, адже знала: щоб назбирати 400 карбованців, її батьки віддадуть останнє. Їй було боляче від цього, та добробут рідних для неї був важливіший.

Наприкінці 70-х років випускниця вишу Надія Пархомчук за розподіленням потрапила до Дніпропетровської області, у Межівський район. Там познайомилася із добрим та щирим парубком із Кубані Олексієм Божком. Молоді люди закохались, одружились і згодом переїхали до Красноармійська. Після декретної відпустки Надія Божко була методистом у дитячому садочку, потім їй запропонували посаду вчителя української мови і літератури в ЗОШ № 12, де вона працює й досі.

У роботі та житті Надія Григорівна керується правилом: «якщо взявся за справу - виконай її або дуже добре, або зовсім не виконуй». Майже 25 років разом із учнями вона займалась пошуковою й дослідницькою роботою з вивчення життєвого та творчого шляху репресованого письменника-земляка Сави Захаровича Божка, який першим у своєму романі «В степах» описав історію виникнення нашого міста. Задля повернення в українську літературу незаслужено забутих імен у школі було створено кабінет-музей, у якому за час його існування було підготовлено більше 200 дітей-екскурсоводів, які розповідали про літературне життя рідного краю українською, російською та англійською мовами, проводили цікаві екскурсії для студентів та учнів шкіл нашого міста і району, гостей із інших областей. Учителем була розроблена власна програма з літератури рідного краю для 10-11 класів «Літературними стежками Донбасу», яка була схвалена Донецьким ІППО.

З метою надання допомоги випускникам шкіл у підготовці до ЗНО, Надія Григорівна створювала телеуроки, які демонструвалися на телеканалі «Орбіта», влаштовувала зустрічі місцевих поетів, прозаїків, художників, краєзнавців з учнями своєї школи, декілька років працювала в обласній медальній комісії.

2008 року її роботу було відзначено на обласному фестивалі педагогічних ідей «Сузір’я талантів», на якому вона зі своїми учнями Аркадієм Чертковим та Анастасією Музюкіною презентувала власні надбання й досягнення на педагогічній ниві. Сьогодні Надія Божко бере активну участь у педагогічно-виховній роботі, радіє великим і маленьким перемогам своїх учнів. Під час уроку для неї важливо викликати позитивні емоції, створити таку атмосферу, щоб діти відчули серцем та полюбили нашу солов’їну мову.

Час дозвілля Надія Григорівна залюбки проводить у турботах про сад і город або разом зі своїми рідними - чоловіком Олексієм Петровичем, донькою Світланою, сином Петром та 4 онуками, найменшому з яких 7 років, найстаршому – 12.

- У березні мені виповнилось 65, і мене вразило привітання старшої сестри Любові: «Дорога сестричко, пам’ятаєш, як ти повернулась із випускного? Ти дуже плакала. Говорила, що сумуєш, бо більше ніколи не будеш ходити до школи, а дивись, як сталося. Богу завгодно, що ти до цього часу топчеш стежинку до школи». І дійсно, за 44 роки роботи в школі у мене не було думки покинути педагогічну ниву. Якщо ти знайшов покликання, то до кінця будеш горіти своєю роботою, - ділиться Надія Божко.