Голова Покровської міськрайонної організації Товариства Червоного Хреста України Людмила Полтавченко кожного дня у ранковій тиші за чашкою ароматної кави планує робочі справи та згадує події минулого, завдяки яким вона знайшла своє покликання – допомагати людям, котрі опинилися у скрутному становищі.

Народилася вона 27 червня 1951 року в Грузії. Коли Людмилі виповнилось шість років, сім’я переїхала до Кемеровської області. Там вона пішла до школи. Але через три роки її мама Катерина Іванівна – учасниця Другої світової війни, цілеспрямована та незламна жінка - вирішила поїхати на відбудову вугільних шахт Донбасу. Так вони опинились у місті Гірник. Катерина Іванівна працювала на Курахівській ЦОФ, а Людмила ходила до школи.

- Якби можна було повернутись у часі, я б залюбки провела день у компанії однокласників, з радістю вирішувала б задачі на улюбленій математиці, уважно слухала поради вчительки праці Галини Олександрівни про те, як пошити гарний одяг, адже завдяки їй шиття стало моїм хобі, – розповідає наша героїня.

Дівчина обожнювала навчатися, з повагою ставилась до вчителів і мріяла також стати педагогом. Під час вступних іспитів до Донецького державного університету їй не вистачило одного бала, щоб стати студенткою денного відділення, тож вона потрапила на заочне відділення за спеціальністю обчислювальна математика. На третьому курсі молодій жінці довелось залишити університет, аби присвятити час турботі про маленького сина Андрія.

1972 року закінчила Донецький заочний технікум вугільної промисловості, отримала диплом бухгалтера. Після переїзду до Красноармійська влаштувалась на швейну фабрику. За вісім років піднялась професійними сходинками від учениці швачки до товарознавця зі збуту. Згодом працювала за фахом в облбудтресті, районному відділі освіти, КП «Управління міського господарства», близько 10 років була агентом державного страхування.

2000 року Людмила Полтавчанко пережила найстрашнішу для кожної матері втрату.

- Я поховала свого єдиного сина, коли йому було лише 29 років. Здавалось, що разом із його життям обірвалось і моє. І через стільки років мені й досі не вистачає Андрія... Я бережу пам’ять про сина й живу заради рідних: онучки Євгенії та трирічної правнучки Кіри, яких люблю усім серцем, і мрію, щоб ми могли більше часу проводити разом, - розповідає Людмила Сергіївна.

Людмила Полтавченко знайшла розраду в роботі. З 2001 року почала будувати кар’єру в управлінні соціального захисту населення, і через рік стала начальницею відділу з питань праці та соціально-трудових відносин.

А 4 лютого 2011 року розпочалась нова сторінка життя - її призначили керувати міськрайонною організацією Товариства Червоного Хреста України. Минулого року вона переобрана на посаду голови організації. З людьми важко працювати, але Людмила Сергіївна горить своєю роботою, не залишається осторонь чужої біди, часто вирішує болючі питання мешканців міста і району у вихідні та святкові дні. На заваді не став навіть нещодавній перелом руки.

- Організація Червоного Хреста допомагає незахищеним і малозабезпеченим верствам населення, бере участь у виконанні соціальних програм. Так багато людей потребують допомоги, і я не маю права поринати у смуток. Підопічні надихають мене жити, вони для мене, наче діти, і моє серце завжди відкрите для них, - ділиться Людмила Полтавченко.

Міськрайонна організація Червоного Хреста та її керівниця неодноразово отримували за суспільно корисну діяльність почесні грамоти й подяки від органів влади та місцевого самоврядування, гідно презентували досягнення на національному конкурсі «Благодійна Україна». До 145-річчя Покровська Людмилу Сергіївну нагородили почесною відзнакою «За заслуги перед містом». Вона має активну життєву позицію, є членкинею громадської ради при виконкомі Покровської міської ради.

- Коли вона приходить у гості, ніби сонечко заглядає до нас. Діти її дуже люблять. Радісно обіймають, діляться своїми переживаннями та мріями. А як інакше? Вона щира, співчутлива та турботлива. Якщо в неї якісь негаразди, вона не падає духом, дарує оточуючим гарний настрій, завжди вислухає та знайде слова втіхи, - розповідає директорка Покровського центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Милосердя» Оксана Потапчук.

Людмила Сергіївна вдячна друзям, знайомим і небайдужим людям за безкорисливу допомогу та підтримку, завжди рада новим обличчям у команді волонтерів. І кожного дня, допивши ранкову каву та відкинувши сумні спогади, Людмила Полтавченко знову готова віддаватися роботі, адже впевнена у тому, що милосердя зробить світ кращим.