Громадський активізм є необхідним елементом для розв’язання проблем та розвитку демократичного суспільства. Для молоді це нагода виявити свої думки та потреби, створити країну, в якій та для якої хочеться жити. Близько семи років голова громадської організації «Патріоти українського Донбасу» Дмитро Лисенко популяризує цінності, в які вірить, – доброту, патріотизм. Він впевнений, що праця на благо громади допоможе створити середовище, в якому кожен мешканець може знайти своє місце та самореалізуватись.

Покровськ – рідне місто Дмитра. Хлопчиком він часто залишався з бабусею та дідусем - його батьки Олександр Вікторович і Любов Василівна займались підприємницькою діяльністю. Дмитро не сумував з цього приводу, адже точно знав, що мама й тато піклуються про нього, забезпечують усім необхідним, до того ж вільний час вони обов’язково проведуть разом.

Дитячі роки Дмитра Лисенка випали на 1990-ті та початок 2000-х, час, коли наше суспільство відкрило нове світобачення та почало своє ствердження у якості незалежної країни. Тоді він не замислювався над соціальними проблемами, а просто навчався у школі, грав з друзями та мріяв стати таким же веселим і крутим поліцейським, як герої фільму «Поліцейська академія».

- Найяскравіший спогад дитинства – про те, як мій друг та його батько зібрали мотоцикл «Ява», а потім ми – 13-річні хлопчаки - на заздрість старшим товаришам каталися рідними вулицями. Не приховую і дуже шкодую, що у шкільні роки я був хуліганом. Усіляких пригод знаходив на свою голову вдосталь, але все одно хотів стати правоохоронцем, - згадує Дмитро.

Навчався у школі № 1, а у випускному класі батьки перевели його до ЗОШ № 12. Юнак вступив до Донецького юридичного інституту Міністерства внутрішніх справ на заочне відділення, адже шукав додаткову роботу, щоб фінансово забезпечувати себе самостійно.

Перший трудовий досвід отримав на авторинку. В 19 років влаштувався до рекламної фірми, займався розміщенням реклами на бордах. Спочатку Дмитро боявся висоти, а згодом звик до неї. Через декілька місяців йому запропонували працювати менеджером в офісі з 8 до 17 години, а ввечері займатися розклеюванням реклами. Він погодився, хоча й не планував довго затримуватись на цій роботі, паралельно працював в охоронному холдингу. Згодом самостійно зайнявся рекламною діяльністю. Молодий підприємець не полишав надії влаштуватись за спеціальністю, але 2014 рік змінив усе в його житті. Від початку подій на Майдані Незалежності та АТО до Дмитра Лисенка прийшло самоусвідомлення й розуміння себе як громадянина.

- Раніше не замислювався над тим, що значить патріотизм. Сьогодні впевнено кажу, що для мене це не політика, а світогляд. Влітку 2014-го, під час спроб тимчасової окупації Красноармійська, я вирішив проявити свій патріотизм і показати людям, що ми один народ, одна земля. Тоді я не мав змоги влаштовувати щось масове, тож з’явилась ідея встановити українські прапори на високовольтних опорах, щоб ніхто не зміг їх зняти, - розповідає Дмитро Лисенко.

Реалізація задуму проходила у декілька етапів. Він робив заміри верхівки, зварював залізні кріплення, а вже потім встановлював прапори. Усе Дмитро робив за власні кошти, виставляв фото у соціальних мережах, також займався військовим волонтерством. У 2016 році він створив ГО «Патріоти українського Донбасу». За цей час команда збільшилась – у ній зібрались активні юнаки та дівчата Покровська. Наймолодшому члену - 16 років, найстаршим є сам Дмитро – йому 29. Вони беруть участь та самі організовують різні заходи та свята. На одній із таких подій Дмитро Лисенко знайшов собі нове хобі – велопробіги.

- У підлітковому віці я займався пауерліфтингом. Після травми перейшов на воркаут. Вуличний спорт став частиною мого життя, а от до велопробігів раніше ставився скептично. Та одного разу приєднався до велозаходу, і зрозумів, що знайшов своє хобі. Мене захоплюють мандрівки, краєвиди рідного краю, вражає кількість природних та історичних об’єктів нашого району, які ми зазвичай не помічаємо у плині буденних справ, - ділиться наш герой.

Дмитро завжди відкритий для нових ідей, з радістю готовий працювати з однодумцями. На власному досвіді знає, що ініціативи, наприклад, з озеленення міста чи заміни люків, не впроваджуються швидко й де душі завгодно. Потрібно підготувати проєкти, узгодити через безліч органів та структур. Та він готовий акумулювати нові ідеї й працювати над їх втіленням.

Під час роботи в групі з декомунізації за його ініціативи вулиця Дніпропетровська стала називатись вулицею Захисників України. Ця ідея отримала схвальний відгук Українського інституту національної пам’яті та пройшла усі потрібні юридичні процедури. Завдяки спільний роботі Дмитра Лисенка та працівників Покровського історичного музею було закладено камінь для майбутнього пам’ятного меморіального комплексу Небесній сотні.

- До роботи у громадській раді міста я погано розумів принцип реалізації проєктів. Зараз чітко усвідомлюю, що життя громади складається із багатьох напрямків. У нас є активні та ініціативні люди, і я вірю, що ми зможемо досягти значних успіхів та принести користь, - розповідає Дмитро Лисенко.

Завдяки громадській роботі він зробив для себе важливий висновок: щоб виховати в людях патріотизм, потрібно створити для них гідні умови для життя та самореалізації. Не обходиться і без тих, хто невдоволений результатами його роботи, чи навіть просто висловлює образливі речі на його адресу. Молодий активіст схвально ставиться до обґрунтованої критики і зауважень, що є для нього мотиватором та показником того, де потрібно допрацювати. Події 2014 року, активна проукраїнська діяльність стали його щепленням. Вірити у свої сили і не здаватися на пів дорозі Дмитру допомагають слушні поради однодумців, друзів та близьких. З дівчиною Маргаритою він разом майже рік і кожного дня відчуває її підтримку, за що безмежно вдячний коханій.