Вчені констатують, що людина без їжі здатна прожити 45 діб, без води - до 10 діб, без повітря – від 3 до 5 хвилин. А він без історії - справи свого життя - не проживе ні дня, ані секунди. Мова про письменника, історика, краєзнавця, педагога Петра Гайворонського.

Народився майбутній краєзнавець і майстер слова у Лисичанську, що на Луганщині. Як свідчить історія, до 20-х років минулого століття Лисичанськ, як і пристанційне Гришине, входили до складу Бахмутського повіту. Тому Петро Євгенович вважає Покровськ своєю другою маленькою батьківщиною.

Дитинство Петра Гайворонського проходило біля річки Сіверський Донець. Він обожнював милуватися красою міста - живописною місцевістю, що то піднімалась на пагорби, то спускалась у ліщини, балки й долини. Було цікаво усе, що навколо. Дитячі очі бачать більше, ніж дорослі, тому природа рідного краю вражала хлопця. Такими маленькими кроками дитяча зацікавленість оточуючим світом перетворилася на величезну, розміром в усе життя, любов до краєзнавства та історії.

Як розповідає герой нашої публікації, у школі йому подобалась математика, але серце полонили географія та історія. Навчаючись у старшій школі, Петро брав участь в експедиції до Святогір’я, долучився до створення музею у своїй школі. Після її закінчення Петро Гайворонський вступив на історичний факультет Сімферопольського державного університету.

Студентство – пора незабутня. Пан Петро із теплом і радістю згадує про захоплюючі археологічні експедиції до стародавнього міста-фортеці Мангуп-Кале, до Неаполя - столиці скіфського царства у Криму з ІІІ століття до нашої ери до ІІІ століття нашої. Не обійшлося й без дослідницької діяльності – у доповідях на науково-практичних конференціях треба було професійно та якомога правдивіше розповісти про особливості історії нашої країни.

1980 року Петро Гайворонський отримав диплом про вищу освіту й на практиці познайомився з педагогікою у рідному місті. Спершу - вечірня середня школа № 1, потім – школа № 9, педагогічне училище і нарешті навчально-виховний комплекс № 1, де він зараз викладає суспільні дисципліни. За словами нашого героя, з багатьма учнями можна знайти спільну мову одразу, а до деяких треба підшуковувати ключики, аби бути для них не лише учителем, а й наставником. Майже 45 років свого життя Петро Євгенович щедро віддає свої знання молодому поколінню, сіючи зерна любові до рідної землі та її історії.

 - Я люблю своїх учнів, тому намагаюсь навчити їх усьому, що знаю сам,- говорить він.

Велике місце у житті Петра Гайворонського посідає краєзнавча діяльність. 30 років він очолює міське краєзнавче товариство «Оберіг», яке об’єднує  у своїх лавах тих, кому близькі історія рідного краю, збереження його історичних та культурних цінностей. Дослідження, дописи й розвідки членів товариства публікувались на  спеціальній сторінці «Оберег», що виходила у газеті «Маяк», у двох номерах власного історико-краєзнавчого альманаху вони розповідали про події, що відбувалися у нашому краї, про забуті сторінки та імена. Автором низки робіт, зокрема «Історія міського статусу міста Красноармійськ», «Засновник краєзнавчого руху в Україні – визволитель Донбасу», «Сувенірні та пам'ятні значки Красноармійська», є Петро Гайворонський. Загалом журналістика також є справою його життя.

         Понад 20 років тому зібралися друзі, аби привітати «Маяк» з 80-річчям

Протягом 25 років він був кореспондентом часопису українців в Австрії «Вільна думка», тісно співпрацював з  обласною газетою «Донеччина» і виданням педучилища «Освітяночка». Наразі активно публікується у журналі «Хазяїн». І, безумовно, не втрачає зв’язків з покровським «Маяком».

- Газета «Маяк» для мене – наставник, учитель і друг, - наголошує Петро Євгенович.

Але його любов до слова та пера на часописах не закінчилася. У своєму творчому доробку Петро Гайворонський має чимало книг, різноманітних за стилем і жанром. Серед них - авторська книга «Вугільні підприємства Красноармійська». Вже давно полюбилися читачам й отримали визнання художні твори Петра Євгеновича. За книгу  «Таїни землі» автор отримав премію імені П.Василенка, за «Барви агату» - Всеукраїнську літературну премію імені М.Чабанівського. Оповідання «Гребінь княгині» перекладено англійською мовою, воно ввійшло до видання, присвяченого княгині Ользі «Bloody Wedding in Kyiv: Two Tales of Olha, Kniahynia of Kyivan Rus». А документальний твір «Микола Момот: Життя без антрактів» про народного артиста України Миколу Момота отримав перше місце у конкурсі «Книга Донбасу» в номінації «Культура і мистецтво».

Події 2014 року Петро Євгенович описав у книзі «Війна на Донбасі. Скельця калейдоскопу». Вона побачила світ не лише в Україні, а й публікувалась у США, в газеті «Свобода», в Австралії, у журналі «Вільна думка».

       В історичному музеї - презентація книги «Війна на Донбасі. Скельця калейдоскопу»

Досвід професійної діяльності він акумулював у своїх «Нотатках педагога», які, безумовно, матимуть продовження.

Однією з потреб свого життя Петро Євгенович вважає подорожування. Мандрувати йому подобалось з ранніх років, і де він тільки не побував: Литва, Естонія, Латвія, Румунія, Білорусь, Македонія, Сербія, Хорватія, Словенія, інші країни та різні міста рідної держави.  Всі вони живуть у спогадах пана Петра, а найбільший відгук у душі викликають Київ, Сімферополь і, звичайно, Лисичанськ та Покровськ. Саме тут майстер слова, історик і краєзнавець має друзів, які не зраджують протягом багатьох років, з якими пов’язано чимало спогадів.

           На «Книжковому арсеналі» з Ігорем Зоцем

Мріє Петро Гайворонський про те, аби якнайшвидше в Україні запанували мир та злагода, і бажає усім мати більше любові у серці й теплоту в душі.