Як часто ми чуємо про те, що сучасні молоді люди – це загублене покоління. Існує думка, що вони проводять мало часу на свіжому повітрі, не читають книги, не спілкуються між собою, як колись їхні бабусі та дідусі, не зацікавлені життям та вирішенням глобальних проблемам людства, а лише марнують життя, обмежуючи себе екраном телефону чи комп’ютера. Ці стереотипи з легкістю руйнує різностороння особистість, інженер-програміст інформаційно-обчислювального центру ДонНТУ Сергій Білянський.

Двадцать три роки тому у сім’ї вчительки та залізничника з’явився син, якому передалась любов до читання та вміння радіти кожному дню. Сергія з раннього дитинства супроводжували книги з великої батьківської бібліотеки, яку Наталія та Олександр Білянські роками бережливо поповнювали шедеврами світової та української класики. Поринаючи у літературні світи улюблених авторів О Генрі, Олександра Беляєва, Бориса Акуніна, Сергій знайшов своє головне хобі. У п’ять років почав придумувати історії. Почалось із казок, що читала йому мама. Якщо хлопчикові не подобалось кінцівка, він придумував свою. Школярем навіть записував свій варіант на папірець і обов’язково вкладав його як останню сторінку до книги.

- У дитинстві є рожева мрія, щоб добро завжди перемагало зло, а хороші персонажі залишались живими, тому кінцівки сумних творів я переписував для себе. Одна із таких історій - це Климко, у більш старшому віці - Захар Беркут, - згадує Сергій Білянський.

Навчався у ЗОШ № 6 на Динасі. Своїх перших вчителів – Олену Геннадіївну Ігнатенко (мати Юлії Ігнатенко) та Антоніну Василівну Ярош – згадує й донині, а коли зустрічає – подовгу розмовляє, згадуючи щасливе, безтурботне дитинство. Окрім навчання, був учасником багатьох творчих конкурсів та предметних олімпіад, з першого по п’ятий клас відвідував танцювальний гурток, виступав разом із колективом «Арго». Серед захоплень та шкільних предметів найбільш яскраві емоції викликала література, любив декламувати вірші.

До 10 класу Сергій мріяв стати журналістом - його приваблювало неймовірне відчуття, коли пропускаєш через себе емоції від заходу чи спілкування з людиною, а потім на папері думки складаються у візерунок тексту й розгортають перед читачами історію. Один із його творів  був оприлюднений у шкільній газеті «Алий парус», якою займалася вчителька Галина Іванівна Кузьменко, а першу статтю юнак написав до 9 травня про свого прадідуся, учасника Другої світової Миколу Марковича Масюка. Вона була опублікована на сторінках газети «Маяк». Згодом у тижневику з’явились і декілька його оповідань.

Після закінчення школи вступив до гімназії, де у 2014 році під керівництвом Наталії Леонідівни Шабатюк - викладачки української мови та літератури - увійшов до творчого альманаху шкільної поезії та прози «Перша ластівка». Там же, у гімназії, вчителька інформатики відкрила перед ним красу й силу світу інформаційних технологій та надихнула вивчати нову мову – програмування.

На деякий час Сергій припинив писати оповідання, зосередившись на навчанні та виборі майбутньої професії, але продовжив проявляти свої творчі здібності та ерудованість у створені шкільних бізнес-проєктів. Команда із п’яти завзятих десятикласників під керівництвом креативного педагога створили ляльковий театр та представила свій проєкт у Донецьку. Юнак залишився під великим враженням від поїздки до великого міста та атмосфери Донецького національного технічного університету, в якому проходив захід. Так у нього з’явилась мрія стати студентом ДонНТУ.

- У 2015 році на зовнішньому незалежному оцінюванні обрав математику і фізику, вирішив також складати біологію. Друзі шуткували, що я буду біопрограмістом, але навіщо ставити рамки? Якби я міг, то здав би ще декілька предметів. Світ великий, і у ньому можна обрати будь-яку професію до душі. Але я точно знав, де хочу навчатись, тому з радістю вступив до ДонНТУ, на факультет КІТАЕР - через рік після переїзду університету до Покровська, - розповідає герой нашої рубрики.

Сергій із захватом слухав викладачів та не стояв осторонь студентського дозвілля. На другому курсі долучився до університетського радіо у ролі звукорежисера, публікувався в газеті «Донецький політехнік» під керівництвом головного редактора Катерини Щербакової. За період навчання у виші став випускником двох бізнес-інкубаторів – Yep та Sikorsky Challenge.

- Старший викладач кафедри автоматики і телекомунікацій Гліб Ступак запропонував взяти участь у мережі академічних стартап-інкубаторів «YEP!», і я з радістю погодився. На проєкті презентував програму курсів для абітурієнтів «Future Student», що допомагала б у підготовці до ЗНО та містила психологічні тести на тип мислення. Часто юнаки та дівчата не знають, до якого вишу вступати, або взагалі ким стати. Наприклад, професія програміста дуже класна, але якщо не знаєш математики, можуть виникнути великі труднощі. У цьому випадку можна спробувати свої сили у дизайні комп’ютерних або мобільних ігор, - ділиться Сергій.

Сучасна освіта відкриває багато шляхів та професій перед тими, хто бажає крокувати дорогою знань. Невід’ємним помічником Сергія стала STEM-освіта і один із її напрямів – робототехніка. У 2018-у Сергій Білянський входив до числа кураторів майстер-класів із робототехніки та 3D друку, допомагав дітям створювати із конструктора LEGO міні-роботів. Одні рухались по команді, як автомобілі, інші літали, мов справжні гелікоптери, були й сенсорні лампи, що вмикались доторком.

Рік потому Сергій став тренером команди школярів на регіональному конкурсі «RoboСхід» та куратором RoboХакатону, де учасники створювали міні-роботів, пов’язаних із вугільною промисловістю, із задоволенням проводив із дітьми заняття з робототехніки. Однак через карантинні обмеження їх довелось припинити. Коли епідеміологічна ситуація стане кращою, гурток відновить свою роботу.

На початку епідемії коронавірусу Сергій замислився, як допомогти лікарям, котрим не вистачало засобів захисту органів дихання. У цьому бажанні він виявився не один. Коли викладач університету Гліб Ступак надав кілька 3D принтерів, а ПрАТ «Донецьксталь» забезпечило витратними матеріалами, він разом з друзями почав працювати над створенням захисних щитків. Близько двох тижнів, з восьмої ранку і до восьмої вечора, волонтери займались дослідженням аналогів, розрахунками та друком засобів захисту.

Лікарі Покровська, Мирнограда, Добропілля, Селидового та інших міст Донецької області отримали захисні щитки, а Сергій – диплом переможця конкурсу «Молода людина року» в номінації «Краща молодіжна ініціатива». Після закінчення університету Сергій Білянський залишився у стінах рідного закладу. Зараз він інженер-програміст інформаційно-обчислювального центру.

За роки діяльності у сфері інформаційних технологій незмінною залишається любов до літератури, яка надихнула Сергія стати учасником Покровського аматорського театру. Зараз він продовжує відточувати письменницькі здібності, пише пригодницькі романи й оповідання для себе та близьких.

- Колись мама рекомендувала прочитати роман Бориса Акуніна «Азазель» про пригоди Ераста Фандоріна, але я не звернув на нього уваги. Згодом працював над оповіданням про піратів, шукав щось для натхнення і прочитав книгу «Планета Вода», яка виявилась чотирнадцятою із серії про цього харизматичного персонажа. Мене вразила краса слова, цікавий сюжет, і за короткий час я зібрав повну колекцію із 16 книг та із захопленням усі прочитав, - усміхається Сергій.

Кожного дня Сергій Білянський знаходить привід радіти життю: насолоджується гарною погодою, читає цікаві книги, проводитить час із рідними, грає у шахи, вивчає мови та разом з батьком бере участь у веломарафонах. У нього багато мрій та планів. Втілюючи їх у життя, завжди керується правилом: що робиш для світу, те й отримуєш назад.