Історія – наука не точна, тому її виклад часто залежить від суб’єктивної думки чи переконань людини. Справжній історик має підкріплювати свої слова документами, досліджувати факти, жити пошуком та розкривати правдиву сутність події чи особистості. Вже більше 50 років з любов’ю до своєї професії, дбайливим ставленням до подій минулого та вірою у світле майбутнє працює історик, краєзнавець, активіст ветеранської організації, громадський кореспондент, член Національної спілки журналістів України, ветеран праці Валентина Стрюк.

Історія людини починається задовго до її народження, коли доленосні події створюють полотно майбутнього. Батьки Валентини Стрюк пережили лихоліття Другої Світової війни. Анна за свою антифашистську діяльність разом із іншими активістами була закрита у старій коморі й очікувала привселюдного спалення, але доля вирішила інакше, й молодих людей врятували. Після тієї страшної ночі коси двадцятирічної дівчини вкрила срібним крилом сивина. Її коханий Микола отримав на війні серйозне поранення руки, але не втратив жаги до життя. У післявоєнні роки молоде подружжя переїхало до України –  до Краматорськ, де й народилася їхня донька Валя.

Подружжя Арбузових були простими робітниками – будівельник та працівниця торгівлі, котрі завжди казали правду, тримали своє слово та робили все, щоб їхня донька почувалася щасливою. Микола Олександрович навчив Валентину їздити на мотоциклі та подарував фотоапарат, з яким вона не розлучалась, а Анна Сергіївна виховувала в доньці відповідальність та самовідданість у роботі.

- У школі я старанно навчалась, часто брала участь в олімпіадах і конкурсах, була капітаном команди КВК. Але найбільше мені подобались уроки історії. У нас був чудовий учитель – Анатолій Олександрович, який захоплююче розповідав про визначні події, видатних людей. Я із задоволенням готувалась до уроків історії та дуже поважала вчителя. Дівчата навіть шуткували, що в мене симпатія до нього, але тоді мені подобався Толік із паралельного класу, - усміхається Валентина Стрюк.

У 1965 році після закінчення школи з професійним навчанням до атестата зрілості вона отримала й свідоцтво вихователя дитячого садка, але без вагань подала документи до Донецького державного університету на історичний факультет. Конкурс був великий – вісімнадцять чоловік на місце. Валентина відмінно склала вступні іспити та отримала похвалу за чудові знання історії. Під час навчання часто брала участь в археологічних розкопках та проходила музейну практику на базі Московського державного університету.

Студентські роки подарували Валентині доленосну зустріч. Студент, майбутній енергетик Юрій Стрюк попросив друга познайомити його з дівчиною. Після опису ідеальної претендентки товариш промовив: «Я знаю таку. Під твій опис ідеально підходить Валя Арбузова з історичного». І хоча молоді люди не одразу знайшли спільну мову, між ними виникла іскра, і з лютого 1967 року серця, наповнені любов’ю, бились в унісон до самої смерті Юрія Георгійовича у 2012 році.

Після університету Валентина Стрюк отримала направлення за місцем роботи чоловіка - до Святогорівської школи Добропільского району. З теплом вона згадує талановитих учнів, з якими влаштовувала яскраві заходи та проводила пошуково-дослідницьку роботу з вивчення історії рідного краю.

Після декретної відпуски Валентина Миколаївна працювала завідувачем Красноармійського відділу Донецького обласного краєзнавчого музею. Тоді розпочалась її дружба з газетою «Маяк». Головний редактор Іван Шкуренко запропонував висвітлювати інформацію про виставки, цікаві експозиції і заходи. Нариси та замітки Валентини Стрюк знайшли схвальний відгук у редакції, і вже протягом 50 років її матеріали друкуються на шпальтах періодичного видання та розповідають читачам про історичні події та здобутки славетних земляків.

Деякий час Валентина Миколаївна викладала історію та естетику в ПТУ № 38, а у 90-х роках повернулась до роботи в музей. Вона пройшла шлях від молодшого наукового співробітника Красноармійського державного краєзнавчого музею до провідного наукового співробітника. Була завідувачем відділу охорони й збереження пам’яток, історії та культури. 2009 року, маючи більше 35 років професійного досвіду, вийшла на пенсію, хоча й сьогодні ця активна жінка продовжує заповнювати білі плями історичного полотна міста новими фактами та знахідками, є членкинею краєзнавчого товариства «Оберіг».

Більшість меморіальних дощок, які ми бачимо у місті, встановленні за її клопотанням: Степану Таманову, Модесту Подзолкіну, Василю Шибанкову, Миколі Леонтовичу, Івану Шкуренку та іншим. Вона брала участь в обговоренні та підготовці документів для встановлення бюста Маршала Москаленка, пам’ятника Гришинським підпільникам, скульптурної композиції над братською могилою радянських воїнів часів Другої світової війни.

З теплом говорять про досягнення чуйної та уважної Валентини Стрюк ветерани, діти війни, адже вона завжди знаходила слова підтримки, влаштовувала цікаві свята, автопробіги по визначним місцям та інші заходи. На громадських засадах вела пошуково-дослідну роботу із збору даних про ветеранів-фронтовиків для «Книги пам’яті України». Днями і ночами невпинно відкривала нові сторінки Другої світової: шукала імена живих та полеглих воїнів у архівах військкомату, звіряла їх з написаними на могильних плитах, знаходила рідних ветеранів, котрих війна розкидали по світу . За її участю до друку були підготовані 4 томи історико-меморіального серіалу «Книга пам’яті України» та двотомник «Книга скорботи України», до яких внесено більше семи тисяч імен.

- Щиро вдячна Валентині Миколаївні за невтомну енергію у створенні «Книги пам’яті», доброту до ветеранів та їхніх сімей! Я пишаюся своїми батьками-фронтовиками і дбайливо бережу пам’ять про них. Спасибі їй за цей безцінний внесок для десятків тисяч людей, – говорить хірург-стоматолог Покровської міської стоматологічної поліклініки Жанна Кисельова.

Валентина Миколаївна відіграє важливу роль у житті міста та збереженні його історії. З-під її пера вийшли наукові та дослідницькі роботи та більше 100 нарисів про фронтовиків і події Другої світової. З 2004 року вивчала історію храмів та церков району - серія доступних та цікавих матеріалів про релігійні споруди надруковані у православному журналі «Голубка». З 2009 року готувала відомості про героїв-земляків, талановитих особистостей для збірок та альманахів «Вони були першими», «Одна на всіх перемога», «Покровськ – столиця мого серця». У дослідженнях -  цікаві історичні факти з життя композиторів Миколи Леонтовича та Сергія Прокоф’єва, двічі Героя Радянського Союзу, Маршала Кирила Москаленка, ветерана Другої світової війни, генерал-майора у відставці Михайла Глобенка, поета та шахтаря Юрія Балашова.

Валентина Стрюк плідно співпрацює з Покровською радою ветеранів, історичним музеєм та небайдужими до історії людьми, тричі обиралась секретарем міської виборчої комісії, адже вона активна жителька міста та берегиня його історико-культурної спадщини.

За вагомий внесок у збереження та популяризацію історії Валентина Стрюк отримала безліч грамот та подяк місцевого, обласного та всеукраїнського рівнів, вона є призером обласних конкурсів спілки журналістів. У 2005 році номінована на звання «Людина міста», а через п’ять років – «Знай наших», її фото не один раз були розміщені на білбордах Покровська. Особливе місце займають дві грамоти від Міністерства культури України. Зараз її кандидатура розглядається депутатами Покровської міської ради на присвоєння звання «За заслуги перед містом».

- Здоров’я підкосило, але я не здаюсь. Своїм життям я задоволена. Багато чого змогла досягти у професії, знайшла друзів, помічників та однодумців, прожила у щасливому шлюбі з коханим довгі роки, виховала чудових доньок Вікторію і Наталію та маю гарного зятя Олександра і двох наймиліших онуків Поліну та Сашка, - ділиться Валентина Стрюк. - Всі вони завжди підтримують та допомагають втілювати в життя мої мрії, за це їм щиро вдячна. Зараз у мене залишилась одна велика мрія – щоб всі жили у мирі і злагоді.