У кожної людини своє уявлення про щастя. Хтось шукає його у визнанні чи фінансовому благополуччі, а для когось щастя – це можливість отримати омріяну професію і працювати за покликанням. Давній мислитель Платон говорив: «Піклуючись про щастя інших, ми знаходимо своє власне». Для начальника технічного відділу станції «Покровськ» Дмитра Архипова найважливішими є родина, усмішки та підтримка найрідніших. Наповнений душевним теплом, він із запалом і відповідальністю виконує свої професійні обов’язки. На великому підприємстві разом із колегами забезпечує безперебійний рух потягів довгими залізничними шляхами.

Дмитро Архипов народився та виріс у Донецьку. Тато Андрій Володимирович був шахтарем, мама Олена Анатоліївна працювала на залізниці. Хлопчик зачаровано слухав «залізничну симфонію»: стукіт коліс та свист потягів, намагаючись зрозуміти, як працює залізниця.

Мабуть, кожна пригода у дитинстві починається з фрази «Щось нудно. А давай… ». Так сталося із восьмирічним Дімою Архиповим та його другом. У Дмитра виникла ідея сходити на рибалку. Товариш, звичайно, погодився з такою цікавою пропозицією. Хлопці вирушили до найближчої водойми, яка знаходилася за два кілометри від домівки. Проте, коли шукаєш пригод, така відстань не здається занадто далекою. У тіні розкидистого дерева вони спокійно рибалили, а їхні батьки тим часом намагались їх відшукати… З часом ця маленька пригода перетворилась у приємні спогади, а згодом з’явилася мрія – у вихідні їздити на риболовлю, як тато, та стати професійним залізничником, як мама.

- У школі, як і більшість хлопців, любив фізкультуру. Щодо майбутньої професії сумнівів не було. Вступив до Ясинуватського професійного ліцею залізничного транспорту. З нетерпінням чекав практики, коли буду працювати за панеллю управління локомотива, - згадує Дмитро Архипов.

У перші роки роботи він зрозумів, що хотів би працювати черговим по станції, але для цього потрібна вища освіта. Дмитро Архипов вступив до Донецького інституту залізничного транспорту на заочне відділення. Студентство – це не тільки час опанування професією, але і чудова пора, коли в юних серцях оселяється кохання. В інституті він познайомився з майбутньою дружиною Ольгою, яка приїхала з Красноармійська, щоб продовжити батьківську династію залізничників.

- Я була заступником старости, тому була добре знайома з більшістю одногрупників. На початку нашого знайомства я дещо недолюблювала Дмитра – він здавався мені дуже амбітним, – усміхається Ольга Архипова. – З часом побачила його як турботливого та хазяйновитого хлопця. У гуртожитку він допомагав мені на кухні, відповідально ставився до прохань та доручень. І я зрозуміла, що він саме той, з ким би я хотіла провести своє життя.

Закохані одружились у 2013 році. Дмитро Архипов вирішив продовжити навчання, щоб вдосконалити свої професійні навички, вступив до Ростовського інституту залізничного транспорту, який закінчив у 2017 році.

Після подій 2014 року сім'я Архипових переїхала до рідного міста Ольги. Дмитро почав працювати на станції «Покровськ» та впевнено рухатися кар'єрними сходами. Із відданістю своїй професії пройшов шлях від сигналіста до начальника технічного відділу. Робота на залізниці складна, потребує зосередженості та відповідальності. Звичайно, є періоди, коли виникають труднощі і втома вибиває з колії, однак Дмитро Андрійович з радістю виконує свої професійні обов'язки, адже його кредо просте і мудре: «Люби те, чим займаєшся». Наснаги в роботі надає й підтримка дружного та злагодженого колективу, в якому він працює вже близько 7 років.

Вільний час Дмитро Андрійович проводить з родиною, а ще займається улюбленим хобі. Міцна сім’я Архипових підтримує його захоплення. Разом роблять ремонт у своїй оселі, подорожують, часто бувають на риболовлі з ночівлею, щоб насолодитися красою природи, весело провести час та скуштувати страви, які з любов’ю готує для рідних голова родини. Ольга Олександрівна активно допомагає чоловікові у новому хобі – бджолярстві, адже за двадцятьма вуликами непросто доглядати самостійно. Ольга згадує, що чоловік міг годинами із захватом розповідати про бджіл, адже він з дитинства захоплювався тим, як все передбачено природою, і бджолина родина - яскравий приклад неймовірно злагодженої та чіткої роботи.

- Люблю свою роботу та хобі, але найцінніше для мене – моя сім'я. Із коханою дружиною Ольгою виховуємо двох дітей – чотирнадцятирічну Настю та семирічного Артема, - ділиться герой нашої рубрики. - Я щасливий, коли найрідніші люди поруч. Саме вони надихають мене, дарують сили для продовження улюбленої справи та досягнення нових вершин.