Рятувальник – це більше, ніж просто професія, це - спосіб життя. Співробітники державної служби з надзвичайних ситуацій першими приходять на допомогу людям, які перебувають у небезпеці. Зазвичай рятівники дуже сором’язливі і не люблять говорити про себе, а ми не замислюємось, які думки й історії сховані за сміливим виразом їхніх облич. Про своє життя та улюблену роботу розповідає старший прапорщик служби цивільного захисту, командир 51 відділення ДПРЧ 9 державного пожежно-рятувального загону ДСНС України в Донецькій області Юрій Гнилов.
Покровськ - рідне місто Юрія Гнилова та його батька Олексія Вікторовича, а от мама Галина Спартаківна і дружина Світлана родом із Чапліно Дніпропетровської області. Саме тому в родині з’явився сімейний жарт, що чоловіки їхнього роду за дружинами їздять до Чапліно.
Юрій з дитинства любив спорт, навчався в ДЮСШ, мріяв стати відомим футболістом. Завжди знаходив час, щоб допомогти батькам з молодшими дітьми: піклувався про брата Миколу, який, до речі, також став рятувальником, та наймолодшу сестричку Тетяну. Після 8 класу юнак вступив до ПТУ № 38, щоб освоїти професію токаря. Отримав 4 розряд та деякий час працював на Красноармійському спеціалізованому заводі засобів пилоподавлення. На початку дев’яностих проходив строкову армійську службу на Луганщині.
Після армії хотів стати міліціонером, але, коли проходив повз пожежне відділення, зрозумів, що саме тут зможе реалізувати своє бажання бути корисним людям, і його спортивні навички стануть у нагоді.
1995 рік. Перші місяці роботи в пожежно-рятувальній службі
- Пам’ятаю свою першу пожежу під час стажування. На території парку «Ювілейний» горіла трава. Колеги метушились, а я стояв і не знав, за що хапатися. Чую: «Юрко, розмотуй рукави», а я стою і думаю: «Які рукави?». Це зараз знаю правила експлуатації та види пожежних рукавів – гнучких трубопроводів для води чи інших вогнегасних засобів, а тоді - що перше вхопив, з тим і побіг, – з усмішкою пригадує Юрій Гнилов.
Під час навчань на хлораторній
Невдовзі Юрій почав опановувати ази рятувальної справи у Донецькому навчальному центрі. Детально вивчав теорію, застосовував знання на практиці. Як правильно рухатися пожежною драбиною, скільки у машинах води, як гасити пожежу у підвальних приміщеннях чи квартирі, надати першу медичну допомогу – це лише невелика частина того, що має знати рятувальник. На зорі кар’єри Юрій настільки вправно складав пожежні нормативи, що 10 років поспіль був учасником змагань з пожежно-прикладного спорту у складі команди ДПРЗ-9 та отримав другий розряд з бігу на 100 метрів з перешкодами.
Вже більше 20 років Юрій Олексійович працює в 9-му державному пожежно-рятувальному загоні. Колектив різновіковий, але це не заважає всім бути дружними, підтримувати одне одного, адже сам пожежу не згасиш, та й коли прямуєш у вогонь і непроглядну димову завісу, маєш довіряти людині, з якою йдеш пліч-о-пліч.
А коли немає надзвичайних ситуацій, чим займаються рятувальники? Відомий вислів «сон пожежного» немає нічого спільного з буднями рятувальників. Вони мають тримати себе у формі, бути завжди готовими до небезпеки, тому кожного дня проходять спеціальну фізичну підготовку. Пожежні тренуються з драбинами, рукавами, здають нормативи. Є у них і спеціальна димокамера для тренувань у непридатному середовищі існування. Вона дозволяє створити реальні умови приміщення під час пожежі, і рятувальники у спеціальних костюмах мають знайти у ній схований манекен. Після фізичної підготовки розпочинаються заняття у навчальному класі та конспектування необхідних матеріалів.
Початок тренувань у димокамері
- У підлітковому віці казав, що закінчу школу і не буду більше навчатися, щось конспектувати. Однак моя робота зобов’язує тренуватися та постійно повторювати матеріал. Навіть у відпустці читаю свої конспекти, щоб вдало здати щорічні іспити та головне - не втрачати «хватку». Проте я ніколи не замислювався над тим, щоб піти з рятувальної служби. Якщо пожежа трапиться, хто ж її буде гасити? – говорить Юрій Олексійович.
Найчастіше пожежі виникають через халатність людей. І незважаючи на величезну кількість інформації та заборони, деякі люди продовжують спалювати траву, палити у ліжку, до того ж часто – у стані алкогольного сп’яніння… А потім пожежні їдуть гасити поля, житло і рятувати постраждалих з вогню. У пам’яті залишається все: і надзвичайні ситуації, і жертви. Ставлення рятувальників до професії таке ж, як і у медиків: це робота, яку треба виконати, це людські життя, які мають бути врятованими. Командир 51 від-ділення ДПРЧ не може стояти осторонь чужої біди, тому у 2014 році був одним із добровольців під час відновлення житлових будинків в Авдіївці. А в 2016 році Юрій отримав почесну нагороду – нагрудний знак «За відвагу в надзвичайній ситуації».
Радіє успіхам та в усьому підтримує Юрія Гнилова його дружина Світлана Анатоліївна. Вони познайомились випадково. У 1995 році Юрій приїхав до друзів у Чапліно, а повз їхньої компанії пройшла гарна незнайомка. Вона так сподобалась юнакові, що той не став чекати іншої нагоди й одразу познайомився з дівчиною. Цього року подружжя відсвяткувало 25-річний ювілей свого щасливого шлюбу, в якому у них народились дві чудові донечки. Анастасії двадцять три роки, вона працює у ЗОШ № 2 вчителем молодших класів, а вісімнадцятирічна Анна здобуває професію медика. Батьки пишаються своїми вже дорослими дівчатами, для них вони – найголовніше щастя.
