Залишити після себе більше знань і добра, ніж було раніше, примножувати та передавати досвід - так коротко можна описати принципи, за якими живе і працює педагогічна династія Шаманських, котра на сьогодні охоплює чотири покоління. У цій родині вже майже століття говорять, що у педагогічній роботі головне – поєднувати любов до своєї справи і до дітей, а доброта, щирість та повага до учнів має йти від серця. Цією мудрістю завжди керувався у роботі ветеран праці, вчитель фізичної культури ЗОШ № 4, тренер-викладач ДЮСШ Вадим Шаманський. Влітку педагог відзначив 80-річний ювілей. За більш ніж 50 років своєї роботи він виховав не одне покоління спортсменів.
Надія Григорівна та Володимир Мар'янович Шаманські
Вадим Шаманський народився у 1941 році у родині педагогів. Батьки Володимир та Надія були вчителями-філологами. У роки Другої світової війни Володимир Мар’янович відправився на фронт.
- Ще маленьким хлопчиком розумів усю серйозність та небезпеку, що спіткала наш народ. Мріяв, щоб війна закінчилась, і татко скоріше повернувся додому… Пам’ятаю, як із порожнім горщиком перебігав дорогу фашистам, щоб їх спіткали невдачі, - із посмішкою згадує Вадим Володимирович.
Зошит 1948 року учня 1 класу Красноармійської семирічної школи №2 Вадима Шаманського
Його батьки пережили старші воєнні роки, зберігши у серці милосердя та ніжність. Так вони виховували і сина. Змалечку Вадим годував безпритульних тварин, лікував їх, часто приносив додому кошенят та цуценят, адже його вчили, що душевну доброту слід виявляти не лише до людей, але й до всієї живої природи.
Вадим Шаманський навчався у Нікопольському сільгосптехнікумі, але був впевнений, що стане педагогом. Від батьків успадкував красивий каліграфічний почерк та невтому жагу до знань. Він часто жартує, що батько був учителем української мови, мама - російської, а він обрав фізкультуру, тільки щоб не перевіряти зошити.
З раннього віку займався спортом, цікавився мистецтвом фотографії. З часом у нього з’явилось домашнє фотоательє, де робив світлини для друзів та рідних. Хлюпця захоплювали і літаки, тому він був безмежно радий можливості проходити армійську службу саме в авіаційному технікумі.
У школі юнак отримував багато зізнань у коханні, але, ще не розуміючи своїх почуттів, смикав за коси однокласницю Зіну, яку за невисокий зріст жартома називав «молекулою». Так і проходили його шкільні будні: спереду сиділи подружки Зіна та Галя, а позаду - він з другом Юрком. Після школи та служби в армії Вадим зрозумів, що кохає Зіну, й освідчився їй. До речі, його однокласники Юрій та Галина також одружилися.
- Наше весілля було скромним і майже таємним, адже головне у житті - не пишний бенкет, а щире кохання та щасливі роки разом, - розповідає Зінаїда Тимофіївна. – Вадим тоді почав працювати у школі, а його тато був завучем. Щоб встигнути на розпис, наречений попросив колегу підмінити його, а сам хутчіш до РАЦСу. Тут назустріч йому Володимир Мар'янович: «Сину, куди це ти зібрався? Уроки ж!». А Вадим, виїжджаючи на велосипеді із шкільного двору, говорить: «Тату, в мене сьогодні весілля».
Звичайно, молоде подружжя потім повідомило рідним про своє одруження. Вони не образились, а навпаки поставились із розумінням та завжди підтримували молодят. Зінаїда Тимофіївна згадує, що батьки Вадима Володимировича були дуже доброзичливими, інтелігентними людьми та прийняли її до своєї родини, мов рідну доньку.
З 1961 року і до виходу на заслужений відпочинок Вадим Шаманський працював учителем фізкультури у Красноармійській загальноосвітній школі № 4. На його рахунку безліч перемог у різних видах спорту та навіть власні рекорди. Так у 60-х роках на змаганнях в Ялті з легкої атлетики він встановив рекорд, подолавши дистанцію у 100 метрів за 10,9 секунд.
Учні любили Вадима Володимировича. Наймолодші ласкаво називали його «Вадим Вадимович». Він був для них і тренером, і другом. Діти селища динасового заводу із задоволенням проводили час у спортивній залі школи № 4. За роки роботи педагог зумів створити гідні умови та облаштувати залу необхідним спортивним обладнанням. Там же зростала і його донька Олена, яка із теплом говорить, що протягом всього життя знаходиться під татовим надійним крилом. Він завжди був для неї взірцем того, яким має бути учитель. Педагогічний талант батька і його відданість справі надихнули Олену також стати учителем.
На заняттях Вадима Шаманського кожен відчував себе важливим і здатним досягти успіхів. Віра в учнів і мудрі поради талановитого наставника протягом десятиріч допомагали вихованцям займати призові місця на обласних і міських змаганнях з волейболу, баскетболу, футболу та легкої атлетики.
Зінаїда Шаманська згадує, що коли всі поверталися з роботи, вечеря перетворювалась на педнараду або дебати – тато і донька ділилися новинами та жартома ніби з’ясовували, який навчальний заклад кращий – школа № 4, де викладав Вадим Володимирович, чи № 6, де й досі працює Олена.
Для Вадима Шаманського робота з дітьми була улюбленою і найважливішою справою. Він часто допомагав учням та колегам, на чистому ентузіазмі проводив заняття та спортивні заходи для всіх охочих. Його метою у професійній діяльності було не визнання, а бажання зробити світ кращим.
На День учителя Вадиму Володимировичу часто дарували букети, але один випадок він запам’ятав на все життя. Багато років тому учень подарував йому цукерку. Вчитель подивився в щасливі очі хлопчика й не знав, чи варто приймати цей презент, адже знав, що його родина перебуває у скрутному матеріальному становищі. Цього хлопчика та інших учнів він запросив до спортивної зали на святкування з ласощами й іграми. Сьогодні педагог говорить, що та цукерка – найпочесніший подарунок, який він отримував.
- Я познайомилась з Вадимом Володимировичем у 1968 році. Він був нашим учителем фізкультури. Завжди проводив цікаві уроки, з турботою ставився до нас. Мабуть, тому ця світла людина завжди була оточена натовпом маленьких спортсменів. Кілька поколінь волейболістів вийшло з його зали. Мої діти та онуки також навчались у нього. Ми вдячні нашому найкращому тренеру Вадиму Шаманському за високий професіоналізм, доброту та гарне почуття гумору. Скільки б років не минуло, ми пам'ятаємо і любимо його, - розповідає заступниця директора з госпроботи ЗОШ № 4 та капітан найстаршої команди волейболістів Покровська Людмила Климович.
2005 рік. Тренери-викладачі ДЮСШ м.Красноармійськ
Вихованці й зараз відвідують свого вчителя та й досі виконують фізичні вправи, яких він навчив ще у школі. Саме завдяки Вадимові Шаманському своє життя зі спортом пов’язали тренер-викладач ДЮСШ з баскетболу Ірина Оберемок, кандидат педагогічних наук, професор Донбаського державного педагогічного університету Володимир Пристинський та інші учні.
Зараз ветеран педагогічної праці на заслуженому відпочинку. Вік бере своє, та душу зігрівають любов до дружини, доньки, трьох онуків і правнуків, гордість за учнів, котрі продовжили його справу. А очі радіють яскравим квітам, що з ранньої весни і до пізньої осені буяють біля рідного будинку.
