Професію водія вже давно не вважають суто чоловічою справою. Все частіше за кермом різних транспортних засобів можна побачити жінок, котрі навіть на великогабаритних машинах професійно виконують складні маневри. Героїня нашої рубрики Наталія Захарченко - єдина жінка-водій КП «Багатогалузеве комунальне підприємство» міста Покровська, яка вправно керує МАЗом. Її водійський стаж складає більше 30 років. Трудівниця переконана: кожна професія важлива та потрібна, головне - чесно працювати та гідно виконувати свої обов’язки.

Наталія народилась у невеликому селі Хрестище Харківської області. У спогадах дитинства - ставок біля села, який дарував прохолоду у літню спеку, довкола – верби, що нахилили довгі зелені косі до води... Тишу порушує гамірна компанія - хлопці прийшли до водойми на риболовлю, а з ними - десятирічна Наталка. Невисока струнка дівчинка у риболовлі була чи не найкращою серед друзів. Добре пам’ятає, як впіймала найбільшого коропа - такого великого, що ледь не впала у воду, коли його витягала.

Захоплення рибалкою залишилось і в дорослому житті. Часто у вихідні після важких трудових буднів Наталія Костянтинівна проводить за улюбленим хобі. Гарний улов і милування красою природи – це все, що їй потрібно для відпочинку.

Наталія Захарченко народилась у багатодітній родині. Батьки Костянтин Івановича та Марія Луківна виховували трьох доньок та трьох синів. Вона була найстаршою, тому, коли батьки були на роботі, працювала по господарству, доглядала за малечею. Разом з турботами та хатніми справами завжди намагалась і фінансово допомогти родині.

У підлітковому віці знайшла першу роботу - пасла телят, а потім протягом десяти років офіційно працювала у колгоспі.

- Взірцем для мене завжди були батьки. Тато та мама працювали у колгоспі, були в передовиках сільськогосподарського виробництва. Вважаю, що саме від них мені дістались працьовитість та чесність. Завдяки їм я поважаю кожну професію та не боюсь фізичної роботи, - розповідає Наталія Захарченко.

У школі любила фізкультуру та працю. Учитель трудового навчання був колишнім військовим. Учні зачаровано слухали свого педагога, а він навчив і дівчат, і хлопців робити табурети та полички, працювати з лобзиком.

Після школи Наталія втілила головну мрію дитинства – отримала водійське посвідчення і стала першою в родині, хто сів за кермо автомобіля.

У 90-ті роки переїхала до Харкова, де працювала водієм тролейбусу. Велике місто не лякало Наталію, а кожного дня нагадувало, що допомоги потребують родина та найголовніша людина в її житті – син Сашко. Морально молодій жінці було важко: далеко від рідної домівки, хвилювання за маленького сина, відповідальна робота водія громадського транспорту.

Згодом її родину спіткало горе – діти та мама лишились без голови сімейства. Наталія з маленьким сином та мамою переїхали до Красноармійська. Спочатку жінка працювала в Мирнограді у сфері міського господарства, а останні 10 років – у комунальному підприємстві Покровська водієм сміттєвоза. Під її опікою - декілька районів міста.

Люди часто дивуються, побачивши за кермом величезної вантажної машини тендітну жінку. Проте вона неймовірно сильна як фізично, так і за характером – в іншому випадку керувати таким залізним велетнем не вийшло б.

- Мій стаж водія складає більше 30 років. Коли вперше сіла за кермо, не було ані страху, ані сумнівів, адже я багато років мріяла про це. Тоді я точно зрозуміла, що бути водієм – моє покликання, - ділиться Наталія Костянтинівна. - Робота у нас важка, але за кермом відчуваю себе впевнено, дорога приносить задоволення. Зараз працюю на МАЗі, часто складається враження, що ця машина ніби є продовженням мого характеру.

Робочий день працівників комунального господарства починається о 6 годині ранку. На цей час Наталія вже має перевірити технічний стан автомашини і бути готовою стати до роботи за планом, допоки не доведе лад всіх «точках» - контейнерних майданчиках. Буває, працює до пізньої ночі. Особливо велике навантаження восени та навесні, багато «сюрпризів» чекає й після свят.

Побутові відходи виникають всюди, де є люди: біля будинків, торгівельних точок, на підприємствах. Та згуртованій бригаді все під силу. Так, сміття може неприємно пахнути, а через те, що люди неправильно його складають, можна забруднитися. Та Наталія переконана: будь-яку роботу потрібно робити якісно, адже саме двірники, сантехніки, електрики, працівники зеленого господарства, водії сміттєвозів та інші співробітники комунальних служб забезпечують комфорт, затишок, чистоту та порядок у місті.

Зараз у Покровську з Наталією живе її матуся. Брати та сестри - у різних містах України. Проте відстань не розділила їх. Рідні люди спілкуються майже щодня, підтримують одне одного у різних життєвих обставинах, обов’язково збираються на дні народження і Різдво, щоб, як і колись у дитинстві, дружно пожартувати і приготувати смачні страви.

- Мені подобається Покровськ. Тут затишно і комфортно. Звичайно, він не такий великий, як Харків, але саме тут я знайшла своє місце, - розповідає героїня нашої рубрики. - До того ж разом зі мною мої найрідніші – мама та син Саша. Йому вже тридцять років, він також працює водієм. Не дарма говорять, що ім’я «Олександр» значить «захисник», адже він - моя головна підтримка і гордість.