Традиційно під поняттям «успішний бізнес» розуміють діяльність, що приносить стабільний прибуток. Однак для багатьох компаній не менш важливим є спрямування коштів на реалізацію важливих соціальних проєктів і турботу про людей, які потребують допомоги. У Покровській громаді серед представників малого та середнього бізнесу також є підприємці, котрі несуть соціальну відповідальність і шукають нові можливості для реалізації добрих справ. Про свої цінності, цілі та допомогу ближнім розповідає Костянтин Ігнатенко - підприємець із 20-річним стажем, голова громадської організації «Покровське товариство сліпих».

Костянтин Ігнатенко - корінний покровчанин. Відвідував місцевий дитсадок «Топольок», навчався у школі №15. Розповідає, що у дитинстві був дуже енергійним та любив побешкетувати; займався у ДЮСШ, грав у баскетбол. У школі найбільше подобалися точні науки й уроки трудового навчання.

- Батьки змалечку привчали мене досягати поставленої мети. Пам’ятаю, тато пообіцяв: якщо закінчу перший клас на відмінно, вони з мамою подарують велосипед, про який я мріяв. Це вдалось зробити із легкістю, бо старша сестра Ірина хотіла стати педагогом і свої вчительські таланти «випробовувала» на мені. Завдяки їй у перший рік навчання я вже вмів читати і писати, – згадує Костянтин Ігнатенко.

З кожним роком все більше захоплювався технікою – ремонтував свої велосипеди, мопед. Пригадує, як одразу після отримання водійського посвідчення щасливий їхав на новенькому мотоциклі «Ява», подарованому батьками Дмитром Савелійовичем та мамою Діною Несторівною.

Костянтин Ігнатенко вирішив піти батьківським шляхом і після восьмого класу вступив до Селидівського гірничого технікуму, згодом почав працювати на шахті. У 19 років одружився з коханою Тетяною. Молоде подружжя пройшло випробування часом і відстанню - юнака призвали на строкову службу до лав Червонопрапорного Чорноморського флоту СРСР.

У грудні 1990 року Костянтин разом із товаришами по службі приймав присягу в Севастополі. Маючи гарний слух, пройшов відбір на акустика, отримав спеціальну освіту у школі сержантів і був направлений на великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський». Паралельно навчався у Донецькому політехнічному інституті на заочному відділенні.

- На військовому кораблі найважливішою завжди була дисципліна. Маю жетон за дальній похід, що дається при перетині нульового меридіана або екватора. Часто згадую часи служби: товаришів, рибалку та подорож з Чорного моря до Балтійського. Впевнено можу сказати, що у кожного моря свій колір та характер, - розповідає Костянтин Дмитрович.

Зі служби він звільнився у званні головного корабельного старшини. У 1992 році почались трудові будні на шахті імені Стаханова, згодом перейшов гірським майстром до «Красноармійської-Західної № 1». До 2000 року самовіддано добував у проходці чорне золото Донбасу, жив своєю професією.

На початку нового тисячоліття з’явилась нагода відкрити власну справу. Все почалось із прохання друга допомогти оновити старенький диван. Костянтину сподобалось це заняття - так з’явилася «Лікарня м’яких меблів». За 20 років роботи кількість «вилікуваних» виробів сягнула далеко за тисячу. Для людей, які хотіли дати «друге життя» улюбленим меблям, ремонт та перетяжка стали кращим рішенням. 

Згодом Костянтин Дмитрович вирішив відкрити новий напрям діяльності у сфері будівництва. У 2017 році взяв участь в обласній програмі «Український донецький куркуль» та у грантовому конкурсі ПРООН. Разом із дружиною та помічницею Тетяною Сушко підготували необхідні документи і бізнес-плани. Вони перемогли одразу у двох конкурсах, але мали обрати лише один. Подружжя зупинило свій вибір на обласній програмі і зайняли вільну підприємницьку нішу на території Покровського району, а саме напилення поліуретану для утеплення споруд. 

Костянтин став співзасновником громадської організації «Український донецький куркуль», що об’єднує підприємців усієї області. Після навчання у львівській бізнес-школі  почав більше уваги приділяти соціально відповідальному бізнесу, покликаному реалізувати корисні суспільні ініціативи. 

Під час пошуку нового майданчика для роботи Костянтин Ігнатенко познайомився з головою покровського осередку Українського товариства сліпих Євгеном Бичеком, котрий запропонував орендувати приміщення в їхній будівлі. З того часу «Лікарня м’яких меблів» стала сусідом та добрим другом для Покровського товариства сліпих.

На той час будівля була у жахливому стані. Костянтин разом зі своєю командою доклав багато зусиль, аби створити тут більш комфортні умови. Члени УТОС долучилися до оновлення рідних стін. Відчуваючи гарне ставлення та підтримку Костянтина Ігнатенка, вони запропонували підприємцю та другові стати головою громадської організації «Покровське товариство сліпих». Кандидатуру Костянтина Дмитровича одноголосно підтримали на загальних зборах, і зараз він активно працює на благо і розвиток організації. 

- Вже кілька років поспіль своїми силами намагаємось розвивати організацію: від ремонту приміщення - до участі у суспільно корисних справах. Створили соціально адаптивний офіс - простір для людей із вадами зору. Тут члени організації можуть займатися спортом і творчістю, отримати консультацію з юридичних і соціальних питань, поспілкуватися за чашкою чаю або кави. Людям з особливими потребами не потрібна жалість – вони потребують підтримки та впевненості у тому, що для них є місце у суспільстві, – зазначає Костянтин Дмитрович.

Покровське товариство сліпих бере участь у грантових програмах. В рамках конкурсу малих грантів у межах діяльності компоненту «Місцеве самоврядування та реформа з децентралізації влади» програми ООН з відновлення та розбудови миру у людей з інвалідністю з’явилися зручна кухня з побутовою технікою, комп’ютери, м’які меблі, настільні ігри. Сьогодні члени УТОС проводять спортивні тренування, турніри з шахів, заняття з комп’ютерної грамотності та уроки читання і письма шрифтом Брайля. Люди із вадами зору – активні мешканці громади, учасники заходів з озеленення міста, загальних толок. Вони й самі організовують конкурси й акції - «Ялинки своїми руками», «Цукерка за цигарку». А до Старого нового року планують провести лотерею, за умовами якої 70% коштів від проданих квитків спрямують на ремонт систем водопостачання й опалення будівлі товариства.

У роботі та громадській діяльності Костянтину допомагає дружина Тетяна. Вона розповідає, що її завжди вражали мудрість чоловіка, його доброта і вміння швидко зорієнтуватися у непередбачуваній ситуації. Подружжя мріє відкрити виробництво, де працюватимуть люди із вадами зору, щоб вони отримали робочі місця і знайшли своє місце у громаді.

- Я переконаний: якщо докласти максимум зусиль, поступово можна досягти великих цілей. Не маю мрії для лише себе, найголовніше для мене - щастя рідних. З Тетяною розвиваємо улюблену справу, займаємось суспільно корисною діяльністю, виховуємо сина Кирила, піклуємось про трьох собак та чотирьох котів… Тому хотілося б, щоб у тижні було вісім днів, а у добі - двадцять п’ять годин, щоб все встигати і трохи відпочивати, - жартує герой нашої рубрики.