Про життєві дороги, професійні здобутки і чудову родину покровчанина Якова Саверського можна написати цілу книгу. Професійний геолог, закоханий у свою справу, талановитий садівник і господар, зразковий сім'янин, люблячий тато і дідусь невдовзі святкуватиме ювілейний день народження – 90-річчя. Ветеран праці крізь роки проніс свій оптимізм, любов до рідного краю, чуйне ставлення до людей і повагу до вічних цінностей життя.
Селище Варва Чернігівської області має давню історію. Ця земля пам’ятає багато: часи Київської Русі, козаччини, буремні події ХХ сторіччя. Саме у цьому селищі 16 лютого 1932 року у сім’ї Митрофана та Марії Саверських народився довгоочікуваний син Яків.
Батьки. Марія та Митрофан Саверські
Поки батьки працювали у колгоспі, за малюком доглядали старші доньки Євдокія та Галина. У вільний від домашніх справ час діти часто відпочивали на березі річки Удай, що протікає поруч із селищем. Саме там Яків навчився плавати та захопився риболовлею. І хоча з тих пір минуло багато років, він і досі з теплом згадує батьківські обійми, сміх сестер та народні пісні, що лунали у затишній хаті. Та щасливий світ дитинства накрив чорними хмарами голодомор, а згодом прийшла Друга світова війна. Якову довелось стати дорослим дуже рано. У воєнні роки він із сестрами тяжко працював у колгоспі, щоб допомогти батькам і отримати шанс на життя.
Перипетії долі не завадили Якову Саверському здійснити свою мрію і стати геологом. Здібний юнак після закінчення війни вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Під час навчання зустрів дівчину, яка запала йому в серце і навіки залишилась у ньому. Це була студентка філологічного факультету Валентина. Почуття виявились взаємними, і перед закінченням університету закохані одружилися.
Студенити КНУ ім.Тараса Шевченка Яків та Валентина
Молодий геолог отримав направлення на Донбас, куди поїхав разом із дружиною. Рідня Валентини із Хмельниччини часто жартувала: «Що ж ви таке зробили, що вас аж на Схід направили?», а подружжя лише усміхалося, адже хоч і в далекому краї, але головне - бути разом.
Спочатку родина Саверських жила у Добропіллі, саме тут народився їхній первісток Олександр. А через декілька років переїхала до Красноармійська. Сім’я Якова Митрофановича була однією з перших мешканців вулиці, яка сьогодні носить назву Геофізична. Після переїзду у Якова та Валентини Саверських народилася донька Вікторія.
Валентина Іванівна працювала вчителькою у школах Добропілля і Красноармійська, майже 30 років була директоркою ЗОШ № 3. Яків Митрофанович був старшим геофізиком каротажної партії - займався геофізичними дослідженнями, працював над виявленням корисних копалин. Його відповідальна робота потребувала не лише записів та розшифровки довжелезних рулонів діаграм гамма-каротажних кривих. Бувало доводилось виїжджати у поле з ночівлею на три дні, щоб встановити у скважину прилади радіоактивного каротажу та контрольно-вимірювальну апаратуру, контролювати технічний стан обладнання. Колеги та знайомі вважали його професіоналом у роботі та добрим товаришем у житті.
Яків Саверський присвятив улюбленій професії майже все життя, дотримуючись головних принципів: бути відповідальним і доброзичливим. Та найважливішою для нього завжди залишалася родина. Коли на роботі була вільна хвилинка, обов’язково заходив до школи дізнатися, як справи у дітей і дружини. А під час відряджень ледь не щодня писав Валентині довгі листи.
Яків Митрофанович та Валентина Іванівна піклувались одне про одного та порівну ділили сімейні обов’язки. Часто їх можна було побачити разом за хатніми справами. Дружина біля печі, а чоловік нарізає овочі. Валентина Іванівна усіляко підтримувала захоплення Якова Митрофановича садівництвом, а коли була пора врожаїв, вони відкривали «консервний цех», щоб взимку родина смакувала домашніми помідорами та огірками.
І в роботі, і під час відпочинку невід’ємними для пари були жарти та співи. Мелодійний і сильний тенор Якова Митрофановича друзі порівнювали з голосом відомого оперного співака Анатолія Солов’яненка, а у ролі Діда Мороза у дитсадку Яків Саверський міг позмагатися харизмою з професійними акторами.
Вихованням дітей подружжя також займалось разом. Валентина Іванівна відповідала за навчання, а Яків Митрофанович – за всебічний розвиток доньки і сина. Олександр та Вікторія з радістю навчалися у музичній школі. Турботливий татусь придбав маленьким музикантам піаніно, щоб ввечері вони могли тренуватися вдома. Час дозвілля у родині Саверських проходив весело. Влітку вони запускали повітряного змія, а взимку татусь навчав малечу кататися на ковзанах і лижах.
- Пам’ятаю, коли я була у шостому класі, батьки купили один із перших кольорових телевізорів. Тато довго мріяв про нього. На уроці фізики ми вивчали магнітні поля. Виявилось, якщо піднести магніт до телевізора, то можна побачити, як розділяться кольори. Звичайно, тато, який саме повернувся з роботи, не розділив радості від мого вдалого «наукового експерименту» і зламаної техніки, але він настільки добра людина, що навіть словом образити для нього неприпустимо, - розповідає донька Якова Митрофановича, проректорка з науково-педагогічної роботи ДонНТУ Вікторія Воропаєва.
Після виходу на заслужений відпочинок у 1991 році Яків Саверський повністю поринув у садівництво. Сам вирощує розсаду, працює на городі та завжди радий поділитися насінням чи гарним врожаєм із друзями та знайомими. Чого варті лише вирощенні з любов’ю велетні-гарбузи та червонобокі помідори!
Скоро Яків Митрофанович святкуватиме свій день народження, і у будинку з гарним садом по вулиці Геофізичній збереться велика родина, щоб привітати найкращого тата і дідуся із поважним, світлим ювілеєм.
