До повномасштабного вторгнення росіян в Україну багатодітна родина Гольцер мешкала на Донеччині, у Селидовому Покровського району. В сім’ї було семеро дітей, підростали онуки. Війна змінила долю родини - один з синів загинув на фронті, а інші члени родини вимушені були виїхати з рідного міста.
Дар'я, шоста дитина в родині, розповіла редакції Покровськ.City історію свого брата Тимофія, який героїчно загинув на війні, та про те, як війна вплинула на життя її чисельної родини.
Наша родина вимушена була евакуюватися з Донеччини
Виросла я у великій родині, де було семеро дітей. До війни я навчалася в медичному коледжі у Бердянську, а мої батьки вже були на пенсії, але продовжували працювати. Тимофій, один з моїх братів, служив у війську з 2017 року, а ще один брат, Ерік, на той момент, після звільнення з лав ЗСУ, працював у Польщі.
Коли розпочалася війна, у мене вже були квитки на наступний день до Бердянська, але я так і не поїхала, бо місто швидко було окуповане. Було страшно, адже ніхто не знав, чого чекати.
Родина ГольцерФото: з архіву Дар'ї Гольцер
Наша перша евакуація відбулася десь через тиждень після початку війни. Мама була зовсім розгублена, але ми збирали речі та шукали квитки. Зрештою, ми дізналися про безкоштовний потяг для евакуації з Краматорська до Львова, і ми вирушили на ньому. Ми вирушили до Львова, де у духовній семінарії навчався наш молодший брат. Там ми зупинилися на деякий час.
Дар'я Гольцер з братамиФото: з архіву Дар'ї Гольцер
Через деякий час я виїхала до Польщі, а батьки залишилися у Львові. Потім вони виїхали до Німеччини, і ми провели там майже рік, як біженці. У 2023 році ми повернулися додому.
Я влаштувалася на роботу медсестрою в лікарню Селидового. Працювала у реанімаційному відділенні постовою сестрою. Саме там, коли росіяни вдарили по пологовому будинку, я перебувала на роботі. Пологовий був вщент знищений. Після цього обстрілу я подала на звільнення і разом з батьками вдруге виїхала з Селидового.
Могила Тимофія в ОдесіФото: з архіву Дар'ї Гольцер
Спочатку ми поїхали до Дніпра, а потім до Одеси, де похований Тимофій. Батьки пізніше виїхали до Львова, а потім до Польщі, де зараз перебувають у моєї сестри. Я ж повернулася додому, завершила справи з військкоматом і остаточно звільнилася з лікарні.
Я пишаюся своїм братом. Він Герой
З Тимофієм я востаннє бачилась наприкінці 2022 - початку 2023 року. Я тоді приїхала з Німеччини до України. Спочатку я приїхала до Львова, тому що там був мій молодший брат, Кирило, а потім я поїхала до Києва.
Тимофій ГольцерФото: з архіву Дар'ї Гольцер
У Тимофія була відпустка, і я дуже хотіла з ним зустрітися. Тоді в нас було дві зустрічі за тиждень, поки він там знаходився. Перша зустріч була в Лютежі. А потім вже в парку на Троєщині в Києві. Ми ходили, гуляли, зайшли в МакДональдз, поїли там, поспілкувалися.
Він казав про службу, як їжу готують. Пам’ятаю, що він розповідав, як картоплю готував побратимам, м'ясо. А ще він казав, що дуже втомився. Через тижня два-три він поїхав вже до Бахмуту, де й загинув 2 березня 2023 року.
Напередодні загибелі Тимофій написав мамі: "Мамуль, моліться за нас. З ранку зателефоную. Люблю". Але наступного дня він загинув.
Останнє повідомлення від Тимофія своїй маміФото: з архіву Дар'ї Гольцер
Дружині Тимофія зателефонували з його частини, а вона вже зателефонувала батьку. Ми тоді знаходилися в Німеччині. У Тимофія залишилися два сини та донька, яку він взагалі не бачив. Вона народилася у травні 2022 року, коли його дружина була в Німеччині.
Тимофій був старшим солдатом, снайпером 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр". Він героїчно загинув під час виконання бойового завдання. Чоловік був справжнім патріотом, незламним воїном, чудовим чоловіком і батьком для своїх трьох дітей.
Тимофій ГольцерФото: Меморіал Героїв
Його любили та поважали побратими. Брат присвятив велику частину свого життя службі українському народу. Він був нагороджений відзнакою президента України "За участь в антитерористичній операції", медаллю "За оборону Авдіївки", відзнакою командувача військ оперативного командування "Схід", відзнакою командування 93 ОМБР "Холодний Яр" ІІ ступеня, медаллю "Захиснику Вітчизни", посмертно нагороджений грамотою від головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.
Він багато чого корисного для снайперської справи впровадив під час служби. Ці його "Ноу-хау" й досі використовують його побратими задля збереження свого життя.
Дружина брата, Вікторія, подала Президентові України петицію про присвоєння Тимофію звання “Герой України” (посмертно). Цю петицію підтримали понад 26 тисяч громадян, але поки відповіді від Верховного Головнокомандувача не було.
Петиція за присвоєння Тимофію Гольцеру звання "Герой України"Фото: сайт Президента України
Другий мій брат, Ерік, з 2019 року теж пішов на контракт до лав ЗСУ. Він прослужив три роки, звільнився та поїхав на заробітки в Польщу. Коли почалася війна Ерік з-за кордону приїхав до України та пішов добровольцем на фронт. Після загибелі Тимофія він демобілізувався.
Тимофій - моя велика гордість. Я дуже пишаюсь ним, і його вибір я поважаю.
Мій старший брат - наш Герой, поклав своє життя заради Незалежності України, заради безпечного життя своєї родини і миру!
Для мене і всієї нашої родини Тимофій є й залишиться назавжди прикладом стійкості, терпіння, любові до батьків, до родини, до Батьківщини. Ми й повернулися з-за кордону до України через те, що Тимофій віддав за неї своє життя.
До Селидового повертатись не планую, взагалі
Влітку я складала НМТ і вступила до Одеського університету імені Мечнікова на факультет журналістики. Один семестр вже відучилася. Мене в медицину більше батьки затягнули - хотіли, щоб я лікарем була. А мені подобається казати людям правду, хочу позитивних змін в нашій державі. Тому спробую отримати диплом журналіста.
Дар'я Гольцер з племінниками - синами ТимофіяФото: з архіву Дар'ї Гольцер
Мої батьки та я більше не плануємо повертатися до Селидового, навіть після закінчення війни. Ми зазнали тяжких втрат, і вся наша родина це відчуває. Але ми віримо, що Україна здобуде перемогу, і ми зможемо жити в мирі та спокої.
