За оцінками ООН більш ніж 6 мільйонів українців були змушені виїхати за кордон, рятуючи власне життя та життя рідних від російських ракет і постійних ворожих обстрілів. Російська пропаганда з перших місяців повномасштабного вторгнення розгорнула в Європі цілеспрямовану дезінформаційну кампанію, спрямовану на дискредитацію українців у Європі.

Численні фейки мали на меті сформувати вкрай негативний образ біженців від війни з України в очах європейців. Найбільш ефективно протидіяти російським наративам і розвінчувати чергові міфи про себе можуть самі українці - власним прикладом та активною життєвою позицією. Історія Карини Чепурко – вимушеної переселенки з українського Донбасу у Нідерланди, яку вона розповіла виданню "Рідне місто" , – тому яскраве свідчення.

Нідерландці готові прийти на допомогу

- Карино, розкажи, як ти жила і чим займалася до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну?

- Я народилася та виросла у Мирнограді Донецької області. Після закінчення ліцею «Гармонія» вирішила здобути педагогічну освіту - вступила на факультет початкової освіти Балаклійської філії Харківської гуманітарно-педагогічної академії. Потім продовжила навчання у Донбаському Державному педагогічному університеті.

Наприкінці грудня 2021 року отримала рівень магістра за фахом вчителя початкових класів та інформатики. 20 лютого 2022 року поїхала забирати диплом. А 24 лютого розпочалася війна.

- Як швидко ти вирішила залишити Донбас?

- Ситуація у лютому 2022 року розпалювалася з кожним днем, було страшно перебувати у місті за 40 км від лінії фронту (на той момент). І хоча від нас бойові дії були ще далеко, але лякала невизначеність майбутнього. Так сталося, що я росла без батьків, мене виховувала бабуся. Тому питання забезпечення власної безпеки та збереження життя вирішувала сама. Після подій у Бучі прийняла рішення виїхати з України. Сталося це 2 квітня 2022 року.

- Яку країну Європи обрала як місце для притулку та чим керувалася у виборі?

- Пріоритет був відданий Нідерландам, бо тут уже отримали захист мої знайомі, тому було не так лячно. Я приїхала в місто Зволле й одразу почала шукати роботу. Це було проблематично, бо я на той момент мала лише внутрішній паспорт громадянина України, закордонного паспорта не було. Я просто не планувала до початку повномасштабної війни залишати рідну країну. Без сучасного закордонного паспорта з чіпом жоден банк Нідерландів не відкривав фінансовий рахунок. А без цього мене не брали на роботу. У Нідерландах її можна отримати лише офіційно за договором. Тут дуже високі штрафи для роботодавців за нелегальне працевлаштування.

Паралельно я вирішила здобути другу вищу освіту в Україні. У вересні 2022 року, вже перебуваючи у Нідерландах, вступила на факультет спеціальної освіти до Донбаського педагогічного університету. Навчалася онлайн за спеціальністю «Логопед, олігофренопедагог».

- Чим було зумовлене бажання здобути другу освіту та вибір саме такої спеціалізації?

- Коли я почала працювати в ліцеї асистентом вчителя, мені було 20 років. Працювала з дітьми з обмеженими можливостями. Бачила, що майже у кожному класі багато дітей із порушеннями мови. Ця проблема сьогодні стоїть гостро. У нашому місті було мало спеціалістів у цій галузі. Пропрацювавши пів року помічником вчителя, я вирішила, що мені потрібно здобути додаткову освіту логопеда, щоб допомогти таким дітям. Тому у грудні 2023 року й отримала диплом магістра з цієї спеціальності.

- Ти кажеш, що одразу після приїзду до Нідерландів почала шукати роботу. Але ж Нідерланди, крім забезпечення українців житлом, виплачують і суттєву грошову допомогу. Я так розумію, що на неї можна прожити?

- Так, я могла б не працювати, отримуючи допомогу від уряду Нідерландів. Ми були забезпечені безкоштовним житлом з непоганими побутовими умовами, медичним страхуванням не тільки для нас, але навіть для наших тварин, яких ми не залишили вдома. Українців не зобов'язували працювати. Скромно прожити за гроші допомоги цілком реально. Але я маю ще двох собак - Кльопу й Офелію. Вони вимагали додаткових коштів на утримання.

А головна причина - я не люблю сидіти вдома. Я ніколи так не мешкала в Україні. Я пам'ятаю, що поки шукала і не могла знайти роботу, мені дуже хотілося повернутися в Україну. Було важко від незнання мови, від відсутності близьких людей поряд. Стало легше, коли за кілька місяців до мене приїхала бабуся.

А ще дуже хотілося допомогти державі, яка нас так привітно прийняла. Мені не подобається роль утриманки, я хотіла працювати, платити податки та забезпечувати себе.

Нідерланди - маленька країна, щільність населення тут дуже велика, багато емігрантів. Але українцям було надано багато прав і пільг. Це право на роботу (біженці з інших країн його не мають), безплатне житло, медичне страхування, звільнення від податку на машини. Ще додам дозвіл користуватися українськими правами, навчання дітей у спеціально створених українських школах, патронат українців, наявність грошової допомоги дорослим і дітям, а також додаткової грошової допомоги на дітей. За усе хочеться бути вдячною, аби не підтверджувати російські фейки про українців, які «приїхали та сіли на шию європейцям».

- Ти часто стикалася з такими наративами у Нідерландах?

- Вони дуже активно циркулювали у 2022/2023 роках. Самі нідерландці дуже доброзичливі у спілкуванні. Вони співчувають, що ми маємо війну. Готові прийти на допомогу. І відкрито в очі мені ніхто ніколи не дорікав. Але у місцевих ЗМІ, особливо у тих, які орієнтовані на праворадикалів, ці меседжі постійно циркулювали. Їх підігрівали ті, хто явно симпатизував Росії. Основна їхня думка була про те, що українці невдячні та ліниві. Що вони «ярмо на шиї» та лише витрачають кошти європейських податківців. Українці, мовляв, не потрібні Європі. Нині вони розповідають, що війну треба закінчувати. І не важливо, якою ціною для України. Аби швидше…

- Як тобі вдалося розв'язати проблему з працевлаштуванням?

- У вересні 2022 року нідерландський уряд дозволив працевлаштування навіть за внутрішніми українськими паспортами. Банки почали відкривати українцям рахунки. Це дало можливість багатьом переселенцям з такою ж проблемою, як у мене, отримати роботу.

Спочатку я була сортувальником листів на пошті. Потім працювала в інтернет-магазині пакувальником. Згодом 4 місяці працювала у кемпінгу: прибирала, мила посуд у ресторані, підробляла помічником кухаря. Це була сезонна робота, і у вересні 2023 року мій контракт закінчився.

- До речі, щоб працювати у кемпінгу, я так розумію, було потрібно знання мови. Як вдалося вирішити цю проблему?

- Нідерланди розмовляють власною мовою. Вона дуже складна, неймовірно важка вимова, багато шиплячих. Але плюс у тому, що всі вони говорять англійською. Коли я приїхала, моя англійська була на початковому рівні. Я почала її вдосконалювати. У перші пів року мала багато вільного часу: дивилася серіали англійською, вчила мову за допомогою мобільних додатків. Займалася щодня. Закріплювала розмовною практикою у спілкуванні.

Коли вийшла на роботу, говорила ще погано, але вже майже все розуміла. Поступово йшло лексичне накопичення. І на якомусь моменті я вже вільно говорила англійською. Наступний пункт у планах - вивчити нідерландську.

- Як тобі вдалося знайти постійну роботу?

- Моя знайома працювала на заводі, який спеціалізується на виробництві ковбасних виробів, і запропонувала спробувати. Я зателефонувала до агенції, мене запросили на співбесіду. Приїхала на завод. Так, робота важка. Українцям тут взагалі важко, особливо без знання мови. Але мені сподобалося те, що це було стабільне місце роботи із гарною зарплатою. За два тижні я пройшла навчання і була прийнята на посаду.

Це великий завод із виробництва харчових продуктів. Я працюю на автоматичній лінії, яка порційно нарізає й упаковує готову ковбасу. У комп'ютері налаштовую лінію, закладаю ковбасу у спеціальну машину, яка її нарізає. Другий блок роботи - налаштування пакувальної машини, упаковка фасованої продукції, автоматична наклейка етикеток, сортування ящиків. У Нідерландах майже не продається ковбаса батонами, як у нас. Уся ковбаса, сири йдуть нарізкою по 80-120 грамів.

Робота за змінним графіком і фізично складна, тому що дуже багато доводиться підіймати ковбаси у ящиках, палетах. Стрічка йде швидко, треба встигати.

У приміщеннях заводу низька температура. Спочатку я часто хворіла, тому що організм не звик до тривалого холоду та великих навантажень. Після кількох місяців роботи звикла, полегшало.

- Ти згадувала, що робота позмінна. Як виглядає твій звичайний робочий день?

- На першу зміну я прокидаюся о 3:15 ранку. П'ю чай, їсти у цей час не хочу. Збираюся й о 4-й ранку вже виїжджаю на роботу на власному авто, адже на зароблені гроші досить швидко придбала автівку. До речі, завод знаходиться за містом - за 20 км. Нідерланди - доволі прохолодна країна, тут часто дощить. Тому мопеди, велосипеди - не найкращий варіант для нічних поїздок під дощем. У цьому плані покупка машини була вимушеним кроком. Але автівка приносить додаткову радість. Мені 25 років, а я вже маю власний автомобіль…

О 4:20 приїжджаю, переодягаюся у спеціальну форму, проходжу дезінфекцію рук, дивлюся своє завдання і лінію, на якій буду працювати. О 5:00 налаштовую машину, готую всі матеріали для роботи та запускаю лінію. За зміну буває від 2 до 6 продуктів. Щоразу машину потрібно переналаштовувати. Закінчується перша зміна о 13:55. Усього зміна триває 9 годин, я маю 4 перерви по 15-20 хвилин.

Друга зміна розпочинається о 14:00. Тут ти продовжуєш роботу, яку почала перша зміна. Близько 22:20-22:40 (не пізніше) друга зміна закінчується. Вихідні стабільні - субота та неділя.

- Як проходило навчання? Ти педагог за освітою та з виробництвом ніколи не стикалася…

- Було складно без знання нідерландської. Усе програмне забезпечення на лінії, яке потрібно налаштовувати на кожен новий вид ковбаси, нідерландською. Англійська тут не надто допомагає. Спочатку багато пробувала методом «тику», бувало - спрацьовувало. А якщо щось не виходило, то це був додатковий стрес. Адже хочеться не тільки залишитися працювати, а й працювати добре, щоб нічого не зіпсувати. Обладнання лінії дороге, ремонт також дуже коштовний - це дуже морально тиснуло.

Спочатку керівництво заводу надавало мені можливість працювати на різних лініях, щоб було більше практичних навичок як оператора. Адже кожна лінія має свої особливості. Завдання рядового оператора - чистити, закладати ковбасу, міняти пакувальний матеріал і складати готовий упакований продукт.

За кілька місяців роботи керівництво заводу помітило мою старанність. Мене підвищили до головного оператора. До його обов'язків входить налаштування лінії, забезпечення її справної роботи, дотримання технологічних норм, розв'язання організаційних питань.

Мене почали навчати зненацька. Викликав начальник і запропонував спробувати піднятися на новий професійний рівень. Я погодилась. Через деякий час мені видали спеціальні ключі, якими запускають лінію у роботу, довірили посаду головного оператора. Зараз у мене розпочинається навчання на наступний рівень. Як оператор категорії А навчаюсь на оператора категорії В. Це вже різні упаковки, різні лінії зі своїми особливостями. Після навчання я зможу працювати на будь-якій лінії заводу.

- Що приваблює тебе у цій роботі?

- Мене приваблює можливість кар'єрного зростання. Я люблю активну роботу, люблю спілкуватися з людьми, працювати у колективі. Завод великий, на нашій зміні безпосередньо на виробництві працює близько 350 осіб усіх національностей, віку та статусу.

Заробітна плата дуже гідна. Фінансового ресурсу мені вистачає для всіх базових потреб для себе та моїх тварин. Це дає можливість почуватися упевнено, відкладати частину грошей, створюючи подушку безпеки, і подорожувати.

Звичайно, працюючи на заводі, я дуже втомлююсь, і бувають навіть короткі періоди вигорання. Але для мене дуже важливо психологічно відчувати впевненість у майбутньому, перебуваючи у статусі людини, яка потребує тимчасового захисту у чужій європейській країні. Особливо коли ти розумієш, що повернутися тобі зараз нікуди. Усі знають, яка ситуація наразі на Донеччині. Рідний для мене Мирноград лише цього року вже переніс понад 20 ракетних обстрілів.

- Ти, напевно, спілкуєшся з іншими українцями тут. Наскільки вони, на твій погляд, розвінчують міфи російської пропаганди про те, що всі українці пасивні та тільки мріють «використовувати європейську допомогу»?

- Я живу у гуртожитку для біженців з України. У нашій локації таких гуртожитків 4. Основний контингент - це жінки та жінки з дітьми. Впевнено можу сказати, що вже за 3 місяці після приїзду близько 80% людей, мешканців нашого гуртожитку, працювали. Нині не працюють тут лише пенсіонери та діти. Навіть підлітки намагаються знайти підробіток під час навчання та канікул. У Європі це можливо за законодавством. У той час, коли я не могла влаштуватися на роботу, було дуже прикро, що багато хто вже працював, а я ще ні.

У моєму гуртожитку багато людей із Харківської, Донецької, Запорізької областей, Києва. Є сім'я із Західної України. Тому тут можна побачити всю Україну у мініатюрі. Це добре. Хоча спочатку були й конфліктні ситуації. Я кілька разів чула на свою адресу, що у війні винні «донецькі». Це ми у 2014 році «не впоралися». Прикро чути таке? Звісно.

Але я давно зрозуміла, що люди, які це озвучують, найчастіше транслюють не власні думки. Вони просто повторюють те, що їм вклала у голови російська пропаганда. Вона дуже сильна. Потрібно віддати їй належне. Вона ефективно працює і на сході, і на заході України. І тут у Європі. І всюди транслює різні фейки. Але завдання в неї одне - роз'єднати українців, зруйнувати їхню згуртованість, без якої у війні не перемогти. Впливає вона і на європейців. Грає на загальній втомі від війни. Але все одно тут у Нідерландах українців розуміють і допомагають. За це особисто я дуже вдячна.

- Ти підтримуєш ЗСУ фінансово, береш участь у благодійних зборах?

- Я всіляко намагаюся підтримувати хлопців у ЗСУ. У мене є три друга, які служать зараз у гарячих точках. Коли відкриваються збори, завжди намагаюся максимально допомогти їм. Я донатила навіть тоді, коли була на соцвиплатах. Розумію, що, перебуваючи й працюючи тут, я можу допомагати не тільки друзям. Інтернет, соціальні мережі переповнені різними благодійними зборами. Завжди відгукуюсь. В Україні я, на жаль, нічим не змогла б допомогти.

- Ти приїжджала до України під час війни? Взагалі, вже є плани на період після її завершення?

- За два з половиною роки я двічі була в Україні. Але не в рідній Донецькій області. Була у Києві у друзів. Перший раз їхала до Києва із подругою на машині. Пам'ятаю, коли перетнули польсько-український кордон, я попросила зупинитись. Захотілося просто постояти на землі. Я вийшла з машини, стала, потім сіла. Почуття рідної землі, щось близьке, своє оточило мене. Добре пам’ятаю цей бентежний стан.

Мені дуже сподобався Київ. Тоді я зрозуміла, що якщо повернуся до України, то це буде однозначно столиця. Коли приїхала туди вдруге, це відчуття підтвердилося. У мене там багато друзів, однокласників. Важко було їхати, розлучатися з друзями на невизначений час.

Планів поки що не будую. Я вже третій рік не мешкаю у Мирнограді. У мене зараз такий стан, що я дуже люблю Україну, але й розумію, що Нідерланди теж стали частиною моєї душі, моїм домом. Я хочу бути і там, і там. А так не вийде. Тож час покаже й усе розставить на свої місця.

Довідки та коментарі

За даними, опублікованими Національним банком України, обсяг приватних переказів в Україну з-за кордону за 2023 рік склав - 11,568 мільярда доларів. Ці кошти неабияк підтримують українську економіку в умовах війни.

Вони включають перекази через банки, міжнародні системи грошових переказів, поштові відділення та неофіційні канали - передавання грошей із рук у руки.

Вимушені переселенці з України активно розпочинають власну справу у нових для себе країнах. Так, лише у Польщі кожен новий десятий бізнес відкривали саме українці. До повномасштабного вторгнення щомісяця українці у Польщі реєстрували не більше 200 нових бізнесів. Навесні 2022-го статистика зросла до 1700 підприємств.

За підсумками минулого року українці щомісяця відкривали 3 тисячі бізнесів, свідчать дані консультаційного центру «Дія.Бізнес» у Варшаві. При цьому до польського бюджету торік українці сплатили понад 5 мільярдів злотих, або 48,5 мільярдів гривень.

Експерт Економічної Експертної Платформи, старший економіст CASE Україна Володимир Дубровський:

- Станом на лютий 2024 року, за оцінками УВКБ ООН, загальна кількість зареєстрованих українських воєнних мігрантів з різним статусом захисту, які перебувають за кордоном, склала 6,48 млн осіб, з яких 5,23 млн осіб - у країнах, відмінних від РФ та Білорусі. Проте, за даними Державної прикордонної служби, які збігаються з даними прикордонних служб країн Європи, різниця кількості виїздів і в’їздів з початку повномасштабного вторгнення становила 2,81 млн осіб.

Отже, ймовірно, тимчасовий прихисток чи аналогічний статус отримала значна частина українців, які виїхали до лютого 2024 року з інших, переважно економічних причин. Та/або частина мігрантів зареєструвалися більше ніж один раз. З тих наших співгромадян, що перебували за кордоном, на початку повномасштабної війни додому повернулися близько 400 тис. (з яких близько 300 тис. - чоловіки, які, переважно, бажали боронити Батьківщину). Таким чином, власне воєнних мігрантів - ймовірно, трохи більше ніж 3 млн. А ще понад 2 млн осіб ймовірно складають економічні мігранти.

Спілкувався Максим ЗАБЄЛЯ