Історія Олени Брюховець, корінної жительки Донбасу, здатна зруйнувати численні негативні стереотипи про ВПО, які існують в українському суспільстві вже тривалий час. І постійно підживлюються завдяки впливу російської пропаганди. Через війну, яка розпочалася на території Донбасу ще у 2014 році, Олена двічі ставала вимушеною переселенкою та тричі створювала власний бізнес з нуля. Наразі вона будує свій бізнес на Івано-Франківщині. Але серце пані Олени назавжди належить рідній Донеччині. Про це розповідає видання "Рідне місто".
Участь у програмі «Український донецький куркуль»
До початку війни на Донбасі у 2014 році пані Олена мала успішний бізнес у Донецьку. Власна туристична компанія з офісом у центрі міста давала змогу забезпечувати родину та приносити чимало задоволення людям. Адже за сезон як туроператор Олена організовувала до 30 міжнародних групових турів для дорослих і дітей.
Як тільки ворог окупував Донецьк, Олена Брюховець прийняла рішення виїхати з Донецька до Мирнограда. Жінка згадує ті часи і каже, що як свідома мати трьох дітей – Ганни, Христини та Йосипа – не вагалась, приймаючи це рішення. Робота дозволяла Олені багато подорожувати. Вона була в Азербайджані, на власні очі бачила події у Карабаху, була в Абхазії, відвідала окупований Кіпр. Тому не мала жодних ілюзій з приводу того, на що перетвориться територія, коли її захопить ворожа країна.
У Мирнограді Олена одразу почала налагоджувати власну справу. Взяла в оренду приміщення і два місяці намагалася продовжувати роботу у сфері туризму. Але війна суттєво змінила пріоритети місцевих жителів. Тож швидко прийшло розуміння, що треба якось інакше будувати власне життя та шукати нові напрями у бізнесі.
- Я розмірковувала, що найбільше потрібно людям, - згадує Олена Миколаївна. – Людям потрібна їжа. Так з'явилася ферма. Там була купа тварин: качки, індики, свині, кролики, нутрії, а згодом ми зайнялися переробкою м’ясної сировини. Це було у 2015-2017 роках. Триматися на плаву допомогли кілька грантових програм. Я навчилася писати проєкти. Тоді для мене це був новий вид діяльності. За допомогою донорів і натхнення, з палким бажанням розвиватися та радіти життю я почала власну справу у Мирнограді. Мала на меті створити повний комплекс перероблення продуктів.
Участь у програмі «Український донецький куркуль» дозволила пані Олені отримати обладнання, запустити цикл перероблення м'ясних продуктів і створити цех з виготовлення напівфабрикатів. Постало питання збуту виготовленої продукції. Для цього Олена згуртувалася з іншими підприємцями у рамках громадської організації. Спільно відкрили першу точку продажу у Краматорську, потім у Дружківці та Бахмуті.
Олена Брюховець з колегами
У Мирнограді Олену підтримала грантом Міжнародна організація праці. Так виник «Буфет» у Мирноградській центральній міській лікарні, який успішно функціонував до початку повномасштабного вторгнення рф.
На той час у лікарні існували певні проблеми з організацією гарячого харчування, і пані Олена запропонувала свою участь у розв'язання питання. Орендувала частину харчоблоку медзакладу та готувала обіди з власних напівфабрикатів на замовлення пацієнтів і медперсоналу. Також виготовляла буфетну продукцію для відвідувачів лікарні, реалізовувала смачні кондитерські вироби.
Розвиваючи власний бізнес як вимушена переселенка, пані Олена активно займалася громадською діяльністю.
- У рамках роботи громадської організації «Український донецький куркуль» ми зробили фрагментацію, - розповідає підприємниця. – Так виникла громадська організація «Харчовий кластер Східної України», яку я очолила. Вона була пов'язана саме з розвитком підприємців, які обрали сферою діяльності харчову промисловість.
Одним із проєктів, який реалізувала наша організація, було створення сучасної лабораторії у закладі, де проходять навчання студенти-харчовики. У Мирнограді єдиним таким закладом був гірничий ліцей. Для нього ми придбали за грантові кошти нове сучасне обладнання італійських виробників: печі, тістоміси тощо. Ідея полягала у тому, щоб студенти, які навчалися у ліцеї на кухарів-кондитерів, мали змогу опановувати фах за сучасними стандартами. Згодом на базі цього цеху кондитерів ми планували зареєструвати учнівсько-виробничий кооператив, щоб діти не тільки навчалися, а й виробляли та продавали власну продукцію.
Крім того, що ми закупили обладнання, потрібно було змінити стандарти навчання, адже у чинній програмі професійних ліцеїв практика становила лише 10 %. Ми досягли домовленостей на рівні профільного міністерства й обласного методичного кабінету. У результаті була розроблена програма для професійних ліцеїв, яка збільшила кількість годин практики у співвідношенні 70/30, 40/60 або 50/50.
Досягнути таких суттєвих змін у сталій і давно застарілій системі професійної освіти кухарів Олені Брюховець допомогли її особиста наполегливість і правило «п'яти рукостискань». Жінка не приховує, що тут добру службу зіграла набута нею добра репутація соціально відповідального підприємця, у тому числі і серед таких потужних міжнародних донорів як ПРООН.
Аби розвивати проєкт далі, за домовленістю з обласним департаментом освіти у їдальні гірничого ліцею, де було розміщено нове обладнання, замінили на нові усі віконні блоки. Був створений сайт, розроблені технологічні карти, викладачі пройшли навчання з приводу сучасних харчових технологій у Києві.
Робота над цим потужним і перспективним проєктом, який отримав назву «Смак мрії», тривала півтора року. Остаточному втіленню його у життя завадило повномасштабне вторгнення рф. А у 2023 році у будівлю, де знаходилось нове обладнання, прилетіла російська ракета…
Олена релокувала свій бізнес до Західної України
У червні 2022 року департамент економіки Донецької ВЦА розгорнув програму допомоги релокації бізнесу з Донеччини. Пані Олена разом з колегами-підприємцями з ГО «Харчовий кластер Донеччини» цією можливістю скористалися. У наданий «Укрзалізницею» вагон завантажили обладнання. Дорогою вагон загубився. На щастя, знайти його вдалося досить швидко. Так у червні 2022 року пані Олена релокувала бізнес до Західної України, вдруге ставши вимушеною переселенкою.
- У рамках програми релокації серед можливих варіантів було визначено лише 5 областей західного регіону. Так ми опинились в Івано-Франківську, - згадує Олена Миколаївна. – Коли приїхали, разом з колегами проаналізували специфіку регіону та його можливості. Відкрити крафтове виробництво чи виробництво напівфабрикатів було важко через високу конкуренцію, найближча молочна сировина була на відстані 40 км.
Тож у грудні 2022 року в Івано-Франківську ми відкрили заклад швидкого харчування. Почали займатися фаст-фудом, додавали молочні десерти. Створили невеликий цех. Згодом переорієнтувалися на кондитерські вироби, почали випробовувати нові рецепти.
Олена Брюховець відродила своєвиробництво на Прикарпатті
Паралельно ми продовжуємо проєктну діяльність. Минулого року реалізували проєкт «Майстерня смаку». Ми досвідчені переселенці, які вже не раз усе починали спочатку через війну. І ми готові цим досвідом ділитися з іншими. Створили навчальний ресурс, куди викладали свої майстер-класи, проводили семінари, зустрічі. Зробили технологічний майданчик для ВПО, навчали їх технології виготовлення кондитерських виробів. Це хороший майданчик для натхнення, для того, щоб люди мали можливість повірити в себе та поділитися з іншими власним досвідом.
Згадуючи перші враження від перебування на Франківщині, Олена з вдячністю згадує про місцеву владу, яка відгукнулася та кілька разів допомагала вирішити проблемні ситуації. Але, враховуючи міцність характеру підприємців з Донбасу, більшість викликів вони здолали самостійно. Громада Івано-Франківська в особі Олени Брюховець та її колег отримала не тільки нові виробництва та робочі місця, а й своєчасно сплачені податки. За два роки війни завдяки вимушеним переселенцям і релокованому бізнесу Івано-Франківськ суттєво поповнив і розвинув бізнес-середовище.
Будуючи новий етап свого життя на західній Україні, Олена Брюховець зіштовхнулася з багатьма пропагандистськими кліше, які на думку жінки створили й активно підживлюють російські дезінформатори. Спочатку під час спілкування з місцевими один за одним спливали багаторічні насаджені наративи про виключно російськомовний схід. Спілкуючись у релокованому зі Слов’янська кафе «Просто кава», яке стало своєрідним хабом для вимушених переселенців у Івано-Франківську, Олені неодноразово доводилось чути не завжди приємні історії. Але сама вона наголошує, що будь-який фейк про ВПО вщент розбивається під час особистого спілкування з носіями цих химерних пропагандистських уявлень.
- У світі за авторитетними дослідженнями лише 5% людей можуть займатися підприємницькою діяльністю, - каже Олена Миколаївна. – Україна у цьому сенсі не виключення. Тому чутки про те, що переселенці «пасивні», їдуть від війни та живуть лише на соцвиплати, бо не хочуть працювати, для мене неприйнятні. Просто більшість з тих, хто вимушено покинув свої домівки, на новому місті тривалий час не можуть знайти своє місце. Західна Україна має набагато менше виробництв, а відповідно і робочих місць, ніж їх було до війни на сході. А займатися бізнесом можуть одиниці. Це дуже стресова ситуація, яка вимагає відповідних навичок.
Якби людям, які на Донбасі працювали у шахті чи на заводі, тут запропонували аналогічні умови праці, я впевнена, переважна більшість одразу б на це погодилась. На жаль, тут таких можливостей щодо працевлаштування ніколи не було.
Після релокації за підтримки ПРООН ми поїхали у бізнес-тур по Франківщині. Для нас як для підприємців це було важливо, аби зрозуміти, які підприємства працюють, які сфери зайняті, які додаткові можливості для розвитку можна знайти.
Ми побачили, що тут ніколи не було промисловості. Люди вирощують ягоди, збирають їх за безцінь, заморожують і відправляють до Європи. Зерно теж збирають і відправляють на експорт. Можливостей для працевлаштування і у місцевих, і у переселенців небагато.
Тому, коли ми приїхали, то організовували робочі місця самі для себе. А у кав'ярню ще й місцевих працевлаштували. Бо нас війна змушувала рухатися швидше, реагувати на усі виклики, хапатися за будь-які можливості. Тому, коли мені хтось говорить, що вимушені переселенці «сидять на шиї держави», мені стає смішно таке чути.
Наразі пані Олена разом з іншими ініціативними підприємцями зі сходу реалізує проєкт «Навчальний експрес». У його рамках створено пересувну лабораторію, яка вже готова відправитися у тур громадами кількох областей України. Мета – навчати сучасним технологіям харчового виробництва тих, хто має власне фермерське господарство, але відчуває брак необхідних знань, щоб випускати стандартизовану продукцію, яку згодом можна продавати як в Україні, так і навіть відправляти на експорт.
Адже у Європі дуже багато крафтових господарств, і люди випускають там унікальний продукт і роблять це правильно. Пані Олена каже, що українським фермерам-виробникам ще потрібно набувати необхідного досвіду. Громадська організація, яку вона очолює, готова допомагати у цьому. Є і необхідний досвід, і налагоджене співробітництво з Національним університетом харчових технологій у Києві.
Як соціально відповідальний підприємець Олена Брюховець не тільки підтримує країну податками, а й бере участь у різноманітних благодійних проєктах. На початку війни у Мирнограді жінка роздала багато виготовленої продукції місцевим жителям. Допомагала евакуювати тварин з великого притулку у Журавці Донецької області.
Наразі пані Олена постійно донатить гроші на підтримку наших захисників у ЗСУ. Надає й адресну допомогу окремим підрозділам, в яких служать знайомі колеги-підприємці з Донбасу.
Олена Миколаївна зазначає, що усім спробам російської пропаганди роз’єднати українців на схід і захід, на переселенців і тих, хто живе у своїх домівках, на тих, хто поїхав з країни і лишився у ній, може ефективно протидіяти лише одне – спільне подолання усіх викликів війни.
- Складнощі можна подолати тільки всією країною, - зазначає пані Олена. – Перемогти у війні може тільки об’єднана нація. Не можна втрачати надію. Варто один одного підтримувати.
Знаєте, у нас перед самим початком війни був запланований класний проєкт. Ми хотіли провести сирний бал у штольнях заводу шампанських вин. Усе вже було готово. Планували провести фестиваль. У Слов'яногірську його розпочати, а потім у штольнях влаштувати дегустацію.
Коли згадую про це, розумію, що дуже хочеться повернутись у рідний Донбас. І обов’язково відновити та реалізувати всі проєкти. Щоб було навіть краще, ніж задумали. Вірю, що з нашою Перемогою так і буде.
Довідки та коментарі
Міністерство економіки України з перших тижнів війни реалізує програму з релокації українських підприємств, що перебувають на території бойових дій. Подати заявку на переїзд можна через майданчики системи «Прозорро. Продажі». До програми може долучитися будь-яке підприємство з регіонів, що постраждали від бойових дій. Після схвалення заявки бізнес отримає пакет державної підтримки, як-от:
- підбір місця розташування для потужностей підприємства;
- допомога з перевезенням на нову локацію;
- сприяння у розселенні працівників і пошуку нових співробітників;
- підтримка у відновленні логістики, закупівлі сировини та пошуку ринків збуту.
Наразі релокація можлива в один з шістнадцяти регіонів: Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Вінницька, Волинська, Рівненська, Кіровоградська, Черкаська, Полтавська, Дніпропетровська та Київська (за виключенням Києва) області.
Станом на кінець минулого року тільки Івано-Франківська область прийняла 70 релокованих підприємств.
Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків
Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків:
- Щоб допомогти бізнесу, який активно переїжджав до нас – запрацювала платформа Save Business Now, де зібрана актуальна інформація як для наших орендодавців, місцевого бізнесу, так і для тих, хто тільки розглядає Івано-Франківськ для переїзду.
Важливо, що релокований бізнес поступово стає вже повноцінним місцевим бізнесом, тобто франківським. Нехай люди розвиваються. Але ще більше я бажаю, щоби міста були звільнені: Донеччина, Луганщина, усі наші території. І люди могли обирати, де відкривати свій бізнес, і де мешкати.
Автор: Максим Забєля.
Фото: з особистого архіву Олени Брюховець.
