У прифронтовому місті залишилися переважно люди похилого віку, які не мають куди їхати. Без газу, води та часто без світла вони обігріваються "буржуйками", намагаються зберігати оптимізм попри постійні обстріли та вірять у повернення мирного життя. Журналісти сайту Свої.City поспілкувалися з місцевими у Покровську.
"Скоріше б все закінчилося"
"Місто стало страшним. Я тут народилася, дуже люблю Покровськ. Їздила до Німеччини, пробула там 5 місяців, але повернулася додому. Хоча зараз, коли розмовляєш з людьми, всі кажуть: скоріше б це все закінчилося, вже терпіння немає", — розповідає колишня вихователька дитячого садка, яка пропрацювала в місцевому дитсадку 38 років.
У більшості районів міста немає газу, води та електрики. Люди обігріваються дровами, які самі заготовляють. "Що робити? Це єдиний спосіб зігрітися та приготувати їжу. На Шахтарському взагалі світла немає, тому доводиться рубати хоча б такі колодки, щоб вони влізли в пічку", — пояснює місцевий житель.
Зруйнована багатоповерхівка в ПокровськуФото: Свої
В деяких будинках залишилося по 17-20 мешканців. Масовий виїзд стався у вересні, коли ще було тепло. "У мене два каміни, поки є світло — будемо тут. А куди їхати з пенсією 3900 гривень? Купила 100 грамів цукерок, п'ю чай", — розповідає одна з місцевих жительок.
Пристосування до нових умов
"Я оптимістка, не сумую. Коли тепло було, прибирали листя, он скільки куп нагорнули, була турбота. Зараз, звісно, більше часу в хаті", — ділиться інша мешканка міста. За продуктами люди їздять на "великий ринок", гроші знімають через родичів у сусідньому Добропіллі.
"Що тримає в таких умовах? У мене тиск, я кожні дві години міряю. Зі мною поруч тонометр і ліхтарики. Куди я поїду? По дорозі помру. Дякувати Богу, дівчата дуже допомагають", — пояснює літня жінка.
Інші додають, що сусіди, які виїжджали, повернулися: "Грошей немає, умов ніяких. Нехай вже вбивають тут, загинемо у своїх квартирах на своїй землі. Нехай дадуть однокімнатну квартиру — я буду платити, але де?"
Життя під обстрілами
"Будинок ходить ходуном, як тільки починають стріляти. А ті у відповідь стріляють. Все повилітало — пройдіться, подивіться. Але народ терплячий, все витримає", — розповідають місцеві.
Деякі мешканці знаходять прихисток у сусідів, де ще є світло. "Мені співробітниця дала квартиру, сама виїхала до родичів. Завдяки тому, що у неї є світло, я дуже вдячна колегам, які допомогли у важку хвилину", — ділиться колишня вихователька.
Попри всі труднощі, місцеві жителі не втрачають надії: "Живемо надією на краще майбутнє. Яким воно має бути? Мир не тільки у нас, але й скрізь на планеті — ось цим і живемо".
