Війна змусила українців полишити рідні міста і села та шукати безпечного місця для життя. Прибувши у пункт тимчасового перебування, дорослі та діти стикаються з адаптацією в нових умовах. Ми зібрали поради щодо стабілізації психологічного стану батьків і дітей, які стали вимушеними переселенцями.

Етапи адаптації

Організація побуту для себе та дітей

На цьому етапі важливою є організація побуту та забезпечення базових потреб, орієнтація у просторі (що і де знаходиться, чи є гаряча вода, де буде спати кожен член сім’ї, де родина буде їсти, чи є посуд тощо), тому увага дорослих спочатку може бути спрямована саме на це, без усвідомлення, що переїзд вже відбувся.

«Не так, як вдома»: зіткнення з відмінностями

На цьому етапі можуть виникати роздратування, розгубленість, швидка втома, апатія. У процесі порівняння відмінностей буття приходить усвідомлення того, де ти є, – не вдома.

Ситуація невизначеності

Людина відчуває певну безпорадність та розгубленість, пов’язану із ситуацією невизначеності. З’являються питання на кшталт «що робити далі», «як надовго ми тут», «як бути зі школою та дитячим садком, що робити з роботою», «як продовжити лікування» тощо.

Планування (короткострокове і довгострокове)

З’являються плани щодо короткострокових і довгострокових дій. Це пов’язано з тим, що відбулось орієнтування у просторі (де магазин, що потрібно для відвідування лікаря, де навчатимуться діти, як я працюватиму тощо), перевірка на досвіді, що ви перебуваєте у безпеці (повної або часткової відсутності загроз) – первинна адаптація.

Асиміляція (інтеграція) досвіду

Згодом актуальним стає проживання психотравмувального досвіду, який був пов’язаний із бойовими діями, розлученням із близькими та втратою звичного способу життя. З’являється опора на ресурси - як був пройдений цей шлях, з чим було складно, як я можу допомогти собі та іншим.

Прийняття

На цьому етапі відбуваються два процеси: перший пов’язаний із проживанням подій війни, другий – із прийняттям тих змін, які відбулись, та адаптації у нових умовах і пошук ресурсів.

Поради щодо стабілізації психологічного стану батьків

Перш ніж психологічно підтримувати дітей, батькам важливо спочатку стабілізувати власний психоемоційний стан.

  • Не звинувачуйте себе ні в чому (не поїхали раніше, поїхали не туди, чому поїхали, а не залишилися тощо). Запам’ятайте: під час війни будь-які прийняті рішення про безпеку сім’ї є правильними.

  • Відслідковуйте негативні думки та виділіть собі час на них: техніка «будильник»: я подумаю про це з 10.00 до 11.00, в інший час буду вільним від цих думок.

  • Фокусуйтесь на позитивних спогадах, які є для вас підтримкою.

  • Якщо відслідковуєте, що ви застрягли на якійсь думці, переключіться на просту дію, наприклад, помийте посуд, пройдіться, зваріть кави тощо.

  • За можливості підтримуйте спілкування з іншими людьми не тільки смс-повідомленнями, а й за допомогою відеозв’язку.

  • Дайте собі можливість прожити емоції. Спогади про дім, роботу, близьких, які залишись, можуть викликати сум, тривогу, страх. Дозволяйте ці почуття, наприклад, дайте собі можливість поплакати, посумувати.

  • Обмежте перегляд нової інформації, безперервне читання соціальних мереж. Виділіть час для новин та споживайте їх тільки з перевірених джерел.

  • Виконуйте фізичні вправи, що допоможуть впоратися з напруженням та стресом, - фізична зарядка, йога, прогулянки на свіжому повітрі.

  • Якщо ви відчуваєте, що ваш стан не змінюється і вам важко з ним впоратись самостійно, вкрай важливо звернутись за професійною психологічною допомогою.

Поради щодо допомоги дітям

Перш за все, емоційний стан дитини залежить від емоційного стану найближчого оточення, і про це важливо пам’ятати. Коли дитина ставить вам запитання «Коли ми повернемося додому?», «Коли побачимо тата?», «Коли я побачу друзів» тощо, – нормально не знати відповідь на них. Не давайте дітям обіцянок та інформації, в якій ви не впевнені.

Як підтримати дитину молодшого віку:

  • Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут немає сирени, тут тихо».

  • Поясніть, чому тато чи інший значимий дорослий зараз знаходиться не з вами: «Тато там, тому що захищає, береже нашу країну, місто, село, будинок».

  • Щоб допомогти дитині впоратися зі смутком, запропонуйте намалювати малюнок своїх відчуттів або малюнок татові/бабусі/діду/брату – тим, хто не поруч.

  • За можливості дайте змогу дитині побачитись із близькими, які залишились: покажіть фотографії/відео або спілкуйтеся відеозв’язком.

  • Якщо дитина дуже сумує за якоюсь іграшкою, яка залишилася вдома, спробуйте знайти іншу, запитайте, що б натомість це могло бути.

  • Якщо малюк сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати і поплакати, скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені також сумно» або запропонуйте: «Ти можеш намалювати сумного смайлика та розповісти, що б цей смайлик хотів зробити, аби йому стало добре, або що його може заспокоїти».

  • Якщо дитина довгий час плаче і застрягла у цьому стані, важливо переключити на просту дію та сприяти тому, щоб вона проговорила, про що саме вона плаче (наприклад: «Давай я буду мама-кенгуру, а ти зможеш застрибнути у кишеньку з пледу і побути там, поплакати. А коли будеш готовий заспокоїтися, то вистрибнеш із цієї кишеньки.

  • Намагайтеся дотримуватися режиму дня та ритуалів, які були звичними вдома: ранкові процедури, прогулянки, казка на ніч, сон тощо.

  • Якщо стан дитини не зміниться протягом 3 тижнів, важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.

Як підтримати підлітка:

  • Поясніть, чому ви зараз тут: «Тут зараз безпечно, немає бойових дій, тут можна нормалізуватися та обміркувати, як ми можемо допомогти своїй родині та своїй країні».

  • Обговоріть разом, що сталося. Особливо закцентуйте увагу на тому, що близьким, які залишилися, буде спокійніше, коли вони будуть знати, що діти – у безпеці. Наголосіть, що Україна та світ роблять все можливе, аби війна закінчилася.

  • Визначте час для новин та обговорюйте з дітьми те, що чуєте, якщо вони залучені до перегляду.

  • Сприяйте спілкуванню підлітка з однолітками за допомогою відеозв’язку та в офлайні.

  • Створіть простір для розмов, де б дитина могла поговорити з вами, поділитись занепокоєнням, поставити запитання. Вислухайте її думку, не критикуйте висловлювань, не знецінюйте запитань та разом знаходьте на них відповіді.

  • Відтворюйте домашні традиції, ритуали, або створюйте нові: спільні прогулянки або чаювання, спільне читання або перегляд кіно.

  • Підтримуйте підлітка, коли він ділиться переживаннями, може плакати, не намагайтесь одразу його зупинити, зарадити (уникайте висловлювань на кшталт «не плач, треба триматися», «не думай про це зараз», «припини про це говорити» тощо), а запитайте, якої підтримки потребує дитина.

  • Запропонуйте підлітку участь у групі психологічної підтримки для підлітків (детальніше про такі групи і як до них долучитися, можна прочитати на сайті poruch.me.).